Розумовські – графський (і князівський) рід козацького походження з Черніго-Сіверщини.
Колись, кажуть, один реєстровий козак із чернігівського хутора Лемешів, поблизу Козельця, Грицько, похмелившись, полюбляв мало не кожного із своїх друзів оцінювати так: «Що то за голова, що то за розум!» Останнє слово приказки згодом перетворилося в прізвисько козака, а ще пізніше — в прізвище. Онуком цього Грицька Розума був останній український гетьман Кирило Григорович Розум. Однак після того, як імператриця Єлизавета Петрівна нагородила онука колишнього козака графським титулом та званням фельдмаршала, недавній Кирило Розум став Кирилом Розумовським і таким уже й помер.
Представники
Яків Романович і син його Григорій Розум (близько 1730) були реєстровими козаками козелецької сотні київського полку.
Старший син Григорія Розумовського — Олексій Розумовський (1709—1771), згодом граф (з 1744), обер-еґермайстер і генерал-фельдмаршал (1756), був (з 1731) співаком придворної капели в Петербурзі й фаворитом царівни Єлисавети Петрівни, яка, ставши імператрицею, таємно одружилася з ним (1742). Завдяки цьому вся родина Розумовських та їх родичі й свояки дістали великі маєтки, посади і впливи в Російській Імперії. За підтримкою Олексія Розумовського, було відновлено гетьманство в Україні, й гетьманом став його брат Кирило Розумовський.
Кирило Розумовський (1728 — 1803) — останній гетьман Лівобережної України (1750—1764), граф, російський генерал-фельдмаршал, президент Петербурзької академії наук. Був одружений з родичкою цариці — К. Наришкіною. З їх синів, старший — граф Олексій Розумовський (1748—1822), був міністром народної освіти (1810—1816), сприяв поширенню мережі початкових шкіл та гімназій, дбав про поліпшення методів навчання, цікавився особливо природничими науками і в своєму підмосковному маєтку — с. Горенках створив великий ботанічний сад і зібрав найбільшу в Імперії бібліотеку з природознавства; разом з тим він був містиком і масоном та віце-президентом Російського Біблійного
Товариства. Його нешлюбні діти дістали ім'я Перовських.
Другий син гетьмана — граф (з 1814 — князь, з 1815 — світліший князь) Андрій Розумовський (1752—1836), російський дипломат, був посланником у Неаполі (1777-84) і Швеції (1786-88), амбасадором в Австрії (1790-99, 1801-07) і керівником російської делегації на Віденському Конгресі (1814—1815); сам добрий скрипаль (член струнного квартету), був меценатом мистецтва, протектором і приятелем Бетховена (який присвятив Розумовському три струнні квартети, опус 59, а також 5 і 6 симфонії), знав Гайдна й Моцарта, зібрав картинну галерею й побудував у Відні, де постійно жив після відставки, кілька репрезентативних будов, на що витратив величезні кошти, чим спричинив занепад своїх маєтків в Україні, які потім перейшли до Скарбу.
Третій син гетьмана, граф Григорій Розумовський (1759—1837), вчений мінералог, почесний член Російської Академії і багатьох європейський наукових товариств, оселився у Моравії, де діти його (від другого шлюбу, не визнаного в Росії) та їх нащадки створили австрійську лінію графів Розумовських, яка існує й досі (російська лінія Розумовських вигасла ще в другій чверті 19 ст.).
Австрійська лінія роду Розумовських — єдина гілка, що не вигасла по чоловічій лінії.
Прізвище Розумовських дуже відоме і шановане в Австрії. Син гетьмана Андрій Кирилович Розумовський був послом у Відні у часи Наполеона, де і залишився, започаткувавши династію. Одружився з Елізабет (Єлизаветою) Тун. У столиці Австрії є вулиця імені Розумовського і палац «Розумовскі-пале». Він також опікувався творчою роботою Людвига ван Бетховена, коли той був ще маловідомим композитором. Вдячний Бетховен присвятив нащадку гетьмана «Російські квартети», які також називають «Квартетами Розумовського». Одним з сьогодніщніх представників гілки є Олександр Андрійович Розумовський
