«Повість минулих літ» лишила на спомин нашої героїні всього кілька записів:
«У РІК 6614 [1106 ] … постриглася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця грудня в шостий день.
У РІК 6617 [1109 ]… преставилася Євпраксія, Всеволодова дочка, місяця липня у дев’ятий день. І покладено було тіло її в Печерському монастирі коло дверей, що на південь, і зробили над нею божницю, де ото лежить тіло її».
Скупими були київські книжники на повідомлення про долю князівської дочки, може, з їхнього погляду, й не варто було більше згадувати Ярославову онуку, що так і не змогла прижитися в далеких германських землях і повернулася на батьківщину, де закінчила свій життєвий шлях черницею.
Головні відомості про Євпраксію ми черпаємо з європейських джерел, бо донька Всеволода Ярославича була дуже відомим персонажем великої політики священної Римської імперії — від її позиції залежала доля і германського імператора, і папи римського.
Перяслівський князь Всеволод перейняв від свого батька Ярослава цікавість до книжок, був освіченою людиною, знав п’ять мов, любив розмови з ученими людьми. Друга дружинина Всеволода, за певними даними, полоцька княжна, й була матір’ю нашої героїні. Народилася Євпраксія, найімовірніше, 1071 року і була третьою відомою нам дитиною переяслівського князя. Коли Євпраксії виповнюється 7 років, її батько стає великим князем київським, і молода княгиня опиняється в головному місті давньоруської держави. Це не вперше Всеволод намагається втриматися на київському столі, але тільки ця спроба стає вдалою — Всеволод княжитиме в Києві, аж поки помре.
З правом князювання в руських князівствах плутанини ставало дедалі більше — тільки у Володимира Великого було 12 синів! І всім Рюриковичам бракувало вільних і сталих місць княжіння, тим паче, що за законом «Ряд Ярославів» престол від старшого брата переходив до молодшого, а з кончиною всіх братів — до старшого племінника. І престол здобували не тільки силою закону, але й силою меча. З великою охотою використовували власні князівські дружини і озброєних городян, а також іноземні війська: варязькі, половецькі, польські. Вони стали звичним складником міжкнязівських усобиць, і це нікого не дивувало. Та недарма кажуть, що війна — це продовження політики, але іншими засобами. За допомогою династичних союзів середньовічні зверхники намагалися якщо не запопасти спільників, то бодай вберегтися від ворогів. І давньоруські князі так само використовували своїх синів і дочок, щоб здобути союзників в особах майбутніх сватів.
Підійшла й черга нашої героїні. Одним з небезпечних сусідів великого князівства Руського була Польша. Її ворогом на заході були саксонські німецькі князівства. А ворог мого ворога — мій друг. І в далеких німецьких землях були Всеволодові родичі: вдова Святослава Ярославича, донька штаденського графа Леопольда Ода, після смерті чоловіка повернулася на батьківщину і вела активне світське життя. Вона й підшукала вдалу партію для юної київської княгині. 1082 року новим штаденським маркграфом стає Генріх на прізвисько Довгий. Через рік у Саксонію приїздить Євпраксія, за даними одного з джерел, з пишним почтом та караваном верблюдів, наватажених розкішним одягом, коштовним камінням і незліченими багатствами. Після формальних заручин молоду до повноліття відсилають у монастир в Кведленбурзі, де здобували освіту доньки можновладців, а ігуменями ставали тільки особи королівської крові. Цей епізод має величезне значення в житті Євпраксії, бо тут вона під особистим наглядом ігумені Адельгейди, сестри імператора Генріха IV, навчалася латини, німецької мови та інших наук.
Перед весіллям (1086) Євпраксія переходить у католицтво (під час хрещення їй дано ім’я Адельгейда). Але за рік стає вдовою і повертається до монастиря. Тут і нагодився старший на 21 рік удовець Генріх IV, який частенько навідувався до рідної сестри. Увага такого чоловіка, першого серед германських можновладців, рідного брата ігумені, ім’я якої вона вибрала, прийнявши католицтво, не лишила жінку спокійною.
Чому саме її обрав за дружину досвідчений, в усіх значення цього слова, король? Існує політична версія. Вдова саксонського маркграфа, яка лишалася в дружніх стосунках з його сім’єю, могла служити містком для протипапського союзу з саксонськими феодалами, також Генріх, мабуть, розраховував на підтримку Києва, де на престолі сидів батько нареченої. Ліричних версій, коли обох захоплює велике почуття, було небагато.
Весілля зіграли 1089 року. Юна княгиння, певно, добре знала, яку долю обирає, погоджуючись стати дружиною Генріха IV. Неможливо собі уявити, щоб його рідна сестра не розповідала своїй вихованці про брата, про його затяжну й виснажливу війну з папським престолом.
Це він, її чоловік, у січні
Щасливе сімейне життя молодих було недовгим. Хто винен — кожен вважає, як заманеться. Генріх бере жінку під варту, звинувачуючи її в подружній зраді і непристойній поведінці. Як дружині вдалося звільнитися, існує кілька версій. За однією, під час переїзду з одного замку в іншій
Євпраксія подає булу на ім’я папи, в якій скаржиться на свого чоловіка. І то двічі! Виступає на церковних соборах у Констанці та П’яченці, публічно оголошуючи подробиці чоловікових знущань. На соборі в П’яченці 1095 року зібралися майже 4000 церковних ієрархів і майже 30 тисяч мирян. Більшу аудиторію для того часу годі уявити. Перед цвітом католицької церкви
Колишня дружина пережила його на кілька літ, останні свої дні вона провела в монастирі на батьківщині. 38 років, середня, за середньовічними мірками, тривалість життя. Більша частина його минула на чужині, у жорстокому світі панівної еліти Західної Європи. Як важко було нашій героїні не втратити себе, не стати маріонеткою в чужих руках. Сміливість і відвага цієї жінки вражають донині. Стати на захист власної безсмертної душі, протиставити слово правди зверхникові священної Римської імперії, який не боявся боротися з керівниками католицької церкви, — на такий вчинок здатні тільки цілісні й щирі натури. Такою і лишилася в анналах історії київська принцеса Євпраксія.
Ігор Орловський,
журналіст, історик.
