ХІ-ХІІ ст.
XVI-XVIII ст.
ХІХ-ХХ ст.
Бог прославляється справами нашими
Любов до Бога не на словах здійснюється, а у дійсних справах.
Коли подбаємо Божі заповіді зберегти, то Його слова у нас будуть, і плоди принесемо.
Приходь до своєї віри добрими справами.
Не берімо до голови бісівських помислів, які сіють у серця наші неподобне...
Ті, що шукають премудрість, – знайдуть.
Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, – це джерела мудрості.
Книги – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємося, вони узда для тіла й душі.
З книжних слів набираємося мудрості й стриманості.
Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами.
І малими ділами можна заслужити милість Божу.
Божа охорона ліпша людської.
Коли не вибачите гріхів брату, то і вам не відпустить Отець ваш небесний.
У кого ризи світлі, у того й мова чесна.
Мовлячи й лихе, і добре, не кляніться Богом і не хрестіться, бо немає ж у цім ніякої потреби.
Птиця радіє весні, а немовля – матері.
Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, того навчайтеся.
Не море топить кораблі, а вітри.
Ліпше чути заперечення мудрих, аніж підтакування нерозумних.
Мерця не розсмішити, глупака не навчити.
Псам-бо і свиням не треба золота, а нерозумному – мудрих слів.
Не забороняй глупому глупство чинити, то й не уподібнишся до нього.
Мова довга не є добро.
Немає на землі нічого лютішого за жіночу злобу.
Що в житті цьому приготував, те в майбутньому візьмеш, а що був посіяв, теє там пожнеш.
Спасайтеся вірою.
Каяття барв не потребує
Мало обраних, і мало в кому спасіння хоче віднайтися.
Істини неправдою перебороти не зможете і самі щезнете й загинете, а істина живе і житиме вовіки!
Не ганьби, бо оганьблений будеш!..
Хворий хворого лікувати не може.
Той, хто не був у бою й подвизі ратному і не бачив змагання ратних, як може інших навчити?..
Як хочеш іншим відчинити ворота царства небесного, коли для тебе вони зачинені?
Неправді властиво не стояти на одному місці.
Здорові очі можуть побачити й осудити гниле око і мають на те владу.
Де не буває віри, там немає надії та любові.
Живить віру – діло.
Без діл є віра мертва.
Що в тому святого,
Коли ти в церквах лиш топчеш дороги.
Минуть усі часи нам.
А над усе мине час покаяння.
У вбогого трохи є, в жебрака – нічого,
Понад міру – в багача, а досить – ні в кого.
Неоднакові на смак пливуть різні ріки... Смак однакий у річках, що впали у море.
Інакше дивиться на світло орел, а інакше – сова.
Хто замолоду не хоче трудитися, в старості зле постраждає.
Славиться-бо син у матері, а мати у сині.
Коли хочете мене вічно тримати, залишіть мене тепер.
Народ завжди має право протестувати проти гніту.
Природним правом є визволятися від гноблення і трудитися, аби повернути те, що несправедливістю та переважною силою було забрано.
Бажаєш дістать похвалу, йди туди, де хвилі валом.
Бог вивищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконства смиряє, одні уярмлює, інші звільняє, одні підносить, інші скидає долі.
Кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів.
Світло бачиться тоді, коли світло в очах є.
Світ ловив мене, та не спіймав.
Тілом ми ніщо, але думкою щось, та ще й велике.
Не тіло, а душа є людиною.
Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?
Чи може щось ширше розлитися, як думки!
І ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке зло, а що добро.
Чисте небо не боїться блискавки та грому.
З видимого пізнавай невидиме.
В собі самому шукай справжніх благ.
Копай всередині себе криницю для тієї води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.
Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи.
Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли чоловік два єства пізнає: тлінне та вічне.
Хоч Бог сам бачить усе, та його ніхто бачить не може,
Він проявляється скрізь, скрізь теж прихований він.
Те, що ти іншим співав, будуть співати тобі.
Світ не очищує...
Хто у цім світі живе, як же буть чистим йому?
Зміну ходи мимоволі викликає зміна долі.
Справді, наскільки керманич цінніший гребця рядового,
А від солдата простого важливіший вождь є у війську,
Саме настільки і розум людський перевищує доблесть.
Очевидно, дуже мало людей керуються розумом – керманичем свого плавання.
Хвалять того, хто хвалить, а люблять, хто любить...
Слів бережися солодких, неначе ворожих стріл, друже,
Милі підлизи-слова ранять, мов ворог, не менш.
Без помилок ще ніхто написати не зміг своїх віршів.
Входячи до навчального саду мистецтва, будьте благочестивими та уважними садівниками.
Ані природні здібності без знання поетичного мистецтва, ані мистецтво без природних здібностей не може створити поета.
Що ж бо є краще, ніж мова, що гірше від неї знайдеться,
Горе та радість вона, мед і отруту несе.
Меценатом ти не будеш, якщо любиш гроші.
Чи знайдеш ти куточок землі, де б не проживали безголові?
Борітеся – поборете!
У всякого своя доля
І свій шлях широкий...
Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини.
Ми серцем голі догола!
Чим більша нужда, тим дружба щиріша...
Найбільш гірка отрута нашого морального буття – безнадійність...
Дружба без достатніх доказів – порожнє, лукаве слово.
Огонь запеклих не пече.
В своїй хаті – своя правда,
І сила, і воля.
Караюсь, мучуся... але не каюсь!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
Не гріє сонце на чужині...
Невесело на світі жить,
Коли нема кого любить.
...Де нема святої волі,
Не буде там добра ніколи.
Без правди горе!
Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
Не одцуравсь того слова,
Що мати співала,
Як малого повивала.
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється — ожива,
Як їх почує!
Кожне слово неосяжне.
Навряд чи є вища з насолод, ніж насолода творити.
Бути у світі й нічим не позначити свого існування – це здається мені жахливим.
Стражданнями і горем визначено нам добувати зернини мудрості, не видобуті із книг.
Поріднитися душею, а не кров’ю, може лише людина.
Стань спершу сам чистішим душею, а потім намагайся, щоб інші були чистіші.
Слава не може наситити і дати насолоду тому, хто украв її, а не заслужив; вона викликає постійний трепет тільки в гідних їх.
Архітектура – теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.
Мерці так само втручаються у справи наші і діють разом з нами, як живі.
Нам пора для України жить.
Хто твердить – люблю свій народ, а не виконує своїх обов’язків перед ним, – той твердить лож.
Мій патріотизм – се не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо.
Героїзмом можна назвати тільки таке діло, де мука і терпіння одиниці здобуває або окуплює добро цілого народу.
Народ, що не шанує своїх великих людей, не варт звання освіченого народу.
Таж і в бурю не всі човни гинуть...
Хто з злом не боресь, той людей не любить.
Людство вибирає собі найсильніших.
Всяке добро має... й темний бік, а жодне лихо не буває без добра.
Не все ще той святий, хто богомільний.
Де часть, там цілість.
Література кожного народу – це найкраще дзеркало його життя.
Мова росте елементарно, разом з душею народу.
Поетичне слово, сказане в щасливій хвилі при якій одній нагоді, як золота монета, не тратить своєї вартості і по році, і по ста роках.
Поет розширює зміст нашого внутрішнього “я”, зворушуючи його до глибини.
Діалект, а ми його надишем
Міццю духа і огнем любові,
І нестерпний слід його запишем
Самостійно між культурні мови.
Благословенне слово, що гартує!
Завжди терновий вінець
Буде кращий, ніж царська корона.
З рук смерті люди дістають безсмертя.
Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти.
Чесний покриву не потребує.
Сором – хилитися і долі коритися.
Не єдиним хлібом живе людина, але кожним словом, що з Божих уст виходить.
Над всіх старшин найстарша правда.
Завжди величніша путь
На Голгофу, ніж хід тріумфальний.
Крила знов на волі виростають у соколів приборканих.
Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
На ділі каймося, не на словах.
Поетична мова – це найприродніша мова.
Слово, чому ти не твердая криця,
що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
Життя – що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.
Своєї долі не вгадаєш.
Поки не знаєш добра у світі, то й лихо добром стає.
Дожидатись страшного страшніше, ніж його переживати.
Мова – жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.
Найбільше і найдорожче добро в кожного народу— це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.
Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.
Лише сильним дано право на безсмертя...
Там, де виховують рятуватись, не перемагають.
Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому.
Життя народу – у жнивах ланів.
Сучасне – завжди на дорозі з минулого в майбутнє.
Забудеш товариша, зоставиш у біді – даремно ти на світ рождався.
Борись в ім’я честі. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся.
У світі найкраще – визволення крик.
Є сотня мов, а правда лиш одна.
Особисте щастя залежить від щастя народу.
І прописні істини потребують, щоб їх часом нагадували.
Гордість – велика рушійна сила, рідна сестра високого почуття відповідальності.
Немає мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина.
Тільки маючи нерозривний зв’язок із землею, з народом, може рости і розцвітати література.
Поет любить слово. Але він – не слуга слова, він – його володар.
Література й народна поезія – рідні сестри, що вза-ємно збагачуються...
Слово — зброя. Як усяку зброю, його треба чистити та доглядати.
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих — рідна мова,
Вишневих ніжних пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу.
Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятись зміг!
Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання – стати батьками майбутнього своєї нації.
У творця нового життя – великі пристрасті і почування, за які варто віддати життя.
Ті, що тужили за романтикою, не раз не розуміли цілої її сили. Ті ж, що її нищили, розуміли ту силу у всій її могутній загрозливості і – власне тому – нищили.
Ті, що стоять... у підніжжі недосяжної вежі або, ще ліпше, – вигідно лежать коло неї, ніколи не в стані побачити її найвищого шпиля.
Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів.
Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.
Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило.
Самовисочіння людини – то єдиний спосіб збереження землі.
Долі не обирають... Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас.
Один лиш час і має совість.
У невідоме дорога найближча.
Будинки – філософи!
Наймудріші філософи.
Бо мовчать.
Де грози падають – там райдуги встають.
Все можна виправдати високою метою – та тільки не порожнечу душі.
Немає мужності другої,
Як не боятися життя.
Вся і давність, і обнова – українська мова.
Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.
Держава – держить. Бо вона держава. У неї скипетр влади у руці.
Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить.
Нерівня душ – це гірше, ніж майна!
З-за ґрат свободу краще видно.
У пеклі наших доль не знаєш сам – ти бранець чи обранець.
Де є та грань – хто люди, хто юрма?
Де воля спить, її ще й приколишуть.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
Яка важка у вічності хода!
Здушили сльози – не виходь на люди. Болить душа – не виявляй на вид.
Лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі.
Не було епохи для поетів, але були поети для епох! Народ шукає в геніях себе.
Що доля нелегка, – в цім користь і своя є,
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.
Націю творять сукупно всі, навіть великі лиходії.
Світ гарний, і сотворений нам на втіху, тільки треба вміти брати його в душу.
Не ми обираємо путь, нас ставить на неї Бог.
Відповідальність людини росте відповідно до її возвеличення.
Пущене поміж люди слово проростає швидше, ніж будь-яке насіння.
Щоб шукати істину, треба спочатку мати тихий куточок.
Силою криницю копать – води не пити.
Не Україна для нас, а ми для України!
Через націю людина врізується своєю волею й чинами у творчий процес історії.
Коли йде про долю й добро власної нації, тоді не сміє бути ніяких вагань і оглядання на вселюдську.
Держава зберігає та передає грядучим поколінням не лише матеріальні здобутки, але й твори духу і думки, прапори великих історичних чинів та пам’ять про великі подвиги й історичні постаті.
Національна ідея є підставою, центральною ідеєю і рушійною силою цілої історії України.
На те й дорога, щоб іти.
Так звідки ж ти, Дорого, почалась?
Страшніше смерті – воля на приколі.
Коли ти похитнувсь у слові,
Вважай, що похитнувся у собі.
Коли минуле спродав на базарі,
Ти вже продав грядуще і себе!
Життя є істиною.
Доблесті, подвиги, звитяги завжди в позачассі.
Зрозуміти культуру далеких предків – значить зрозуміти себе.
Якщо людина відрікається родової пам’яті, вона спроможна на все.
Якщо ми не будемо думати про себе усім миром, то нам ніколи не бути собою.
Слова – наочне свідоцтво вічності.
Слово Боже розпиналося на пергаменті заради людини.
Перед Словом усі рівні.
Мова – завжди вертикаль, духозведення.
В мові кожного народу закладений і шлях до Правди, і шлях до Істини.
Слово – свідок історії, свідок Часу.
В Слові починається і завершується життя народу.
Поезія – яскравий показник життєздатності національної мови.
Людина, яка втратила свою мову — неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмін ніша рефлексія і користується вона, за визначенням І. Франка, “верхньою” свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції загальмована, притуплена.
У кожному слові приховано жар,
та кожне потрібно, мов шибку протерти,
аби не пристала олжа, як іржа.
Дехто вмирає, так і не народившись.
Легенди бувають правдивіші за історію.
Ніколи не бійся ворогів великих – остерігайся дрібних.
В душу не вскочиш, коли тебе виселено звідти.
Людина створена з віри й розпачу.
Коли чоловік не має мови, то не має він імені також.
Помогти можна тільки тому, хто цього хоче.
Рідна земля ніколи не набридає.
Ще не знати, що чим породжується: чи слова ділами, чи діла словами.
Військо можна перемогти – жінку ніколи.
Яке прекрасне рідне слово!
Воно — не світ, а всі світи.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.
Панувати не над кимсь, а на своїй землі.
Світ належить до тих, які вміють хотіти.
Віра – це нестримне бажання перетворити мрію в реальне життя.
Хто вірить, того не збити, не захитати в його вірі жодними людськими “доказами”, той піде по воді, і не переконати його, що сила тягару тіла потягне його на дно.
Наш національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісовій боротьбі з Росією... Свідомі цього ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця – встанемо. Зрікаючись його – ніколи.
Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря.
Народ, який хоче порвати кайдани і “вражою злою кров’ю волю окропити”, проливає і потоки власної крові.
Нетерпимість до чужих Богів – лиш відворотний бік непохитної віри в своїх.
Пророків, які з дому неволі вказують народу великі шляхи визволення, чекає каміння і хрест.
Великі здаються нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах.
Найбільш гнітять того, хто найменше вимагає.
Сума слабих не дасть сили.
Найбільшою містерією є слово.
Я віддав би усе на цім світі
За змогу умерти за рідний свій край.
Хто боровся за волю й свій край, –
Не злякається муки і страти.
Зло від своїх
Найтяжче уражає.
Кинути роботу для рідного краю і піти на роботу до його гнобителів... єсть справжньою цілковитою зрадою.
Щастя дурно не дається:
Тільки той його придбає,
Хто за його в бої б’ється.
Народ-герой героїв появляє,
Шануючи, він їх вінцем вінчає.
До Сонця генія високого рівняю.
Тільки смерть великих робить з нас.
Хай ліпше вб’є громом, ніж їстиме лихо,
Хай краще згоріти, ніж в’янути тихо...
Я не хочу нудно скніти:
Не боротись, то й не жити!
Хай згине все, коли не вміє жить!
Хто сіє сльози, – сліз і сам зазна.
Сидіть дома, на покої
Не пристало козакові.
Хто добре робить – той не хвалиться нікому.
Хто робить – той мовчить; а вірять Крикунам.
Хто сам собі дає зарік –
Пропащий чоловік.
Хто вище злізе – дужче пада.
Кому вдалося раз збрехати,
Тому вже віри більш не ймуть.
Чобітку!..
З ногою не сварись,
Бо Чобіт без ноги ні к чорту не годиться.
У кого що болить,
Про те й кричить.
Усякий знає:
Хто солодко живе – той гірко умирає.
Мовчання іноді говорить більше, ніж слово.
Нема любові без ненависті, як нема білого без чорного! Хочете любові, то мусите ненавидіти.
Вірою вбивається всякий страх
Те, чого ти боїшся... станеться не від твоєї віри, а від твого страху.
Всяка державна будова тільки тоді може бути непохитною, коли в її основу покладено не примус, а добру волю її складових частин.
Хто в себе не вірить, тому ніхто другий не повірить.
Чого хочеш, те мусиш вважати найбільшим за все.
Політика – то злість, ненависть, нелюбов.
Невже щастя є тільки вічний, недосяжний міраж?
Щастя – це трикутник, а в нім три боки: віра, надія, любов.
Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог..
Кожний із нас життю є брат.
Ступенем до перемоги стає нам кожний, хоч невдалий, зрив.
Наші мрії, заміри, бажання перейдуть часто в дійсність аж тоді, коли від себе їх відірвемо.
Велика простота – найвища досконалість.
За смерть сильніше лиш кохання.
Хто падає, за ним не тужать...
Коли слова на порох стерті,
Сповідатись зорям зайво.
