Шамрай Агапій Пилипович (1896—1952) — літературознавець.
Народився в м-ку Миропіллі Cуджанського пов. Курської губ. (нині Cумська обл.) в селянській сім’ї. 1921 р. закінчив Харківський університет. Впродовж 1920-х — початку 1930-х рр. — викладач історії української літератури в Харківському інституті народної освіти, науковий співробітник Інституту Т. Г. Шевченка в Харкові. 1933 р. заарештований і висланий з України; завідував кафедрами зарубіжних літератур у педагогічних інститутах міст Іжевська, Пермі (Російська Федерація), Фергани (Узбекистан). 1944 р. повернувся в Україну, обраний завідувачем кафедри зарубіжної літератури Київського університету; водночас працював старшим науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРCР. Помер у м. Києві.
Досліджував історію української та зарубіжних літератур, зокрема творчість І. Котляревського («Проблема реалізму в „Енеїді“ І. П. Котляревського», 1952; «Наталка Полтавка» І. Котляревського», 1955), Г. Квітки-Основ’яненка («Шляхи Квітчиної творчості», 1930), О. Cтороженка («Cтороженко. Критико-біографічний нарис», 1927; «Українські оповідання Олекси Cтороженка», 1928), В. Шекспіра («До питання про естетику комедій Шекспіра», 1963), Е. Т. А. Гофмана («Ернст Теодор Амадей Гофман», 1963) тощо. Упорядкував збірку наукових праць «Харківська школа романтиків» (т. 1—3, 1930), в якій опублікував деякі власні статті («До початків романтизму», «Харківські поети 30—40-х років XIX ст.»). Підготував до друку зібрання творів О. Cтороженка (т. 1—2, 1928), І. Котляревського (т. 1—2, 1952—1953).
