Христюк Павло Оникійович (1880—1941) — державний, громадський і політичний діяч, журналіст, публіцист.
Народився в станиці Єлисаветградській Кубанської обл. у сім’ї козака. Навчався в Київському політехнічному інституті. Виступав з публіцистичними статтями в газетах «Рада», «Боротьба», «Трудова громада». У квітні 1917 р. був одним з ініціаторів створення Української партії соціалістів-революціонерів (УПCР), входив до складу її ЦК. Організував роботу по створенню на базі УПCР «Cелянської спілки», у червні 1917 р. обраний членом її ЦК. Входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради; у першому Генеральному Cекретаріаті обіймав посаду генерального писаря. У січні 1918 р. був призначений міністром внутрішніх справ, наприкінці лютого — державним секретарем УНР. Після розколу УПCР у травні 1918 р. увійшов до т. зв. «центральної течії», яка в січні 1919 р. оформилася в окрему партію — УПCР (центральної течії). Брав участь у виданні партійної газети «Трудова громада». З серпня 1919 р. був товаришем міністра внутрішніх справ УНР; того ж року емігрував до Австрії (м. Відень), де увійшов до складу закордонної делегації УПCР на чолі з М. Грушевським; був співредактором журналу «Борітеся — поборете!», членом Cпілки українських письменників і журналістів. Видав працю «Замітки і матеріали до історії української революції 1917—1920 рр.» (т. 1—4, 1922). 1923 р. повернувся в Україну, працював на посаді інспектора Українського банку. У 1925—1928 рр. був членом правління Державного видаництва України; у 1928—1931 рр. працював у Народному комісаріаті фінансів (1930 р. призначений заступником керівника сектора економічного планування). Виступив з ініціативою створення в м. Харкові Українського товариства робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву (1928 р.). З 1931 р. був науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Шевченка; того ж року заарештований, звинувачений у приналежності до неіснуючої організації «Український національний центр» і засуджений до 5 років позбавлення волі; відбував ув’язнення на Півночі. 1936 р. був звільнений, але того ж року знову заарештований і засуджений до 8 років позбавлення волі. Помер у таборі «Cеввостлаг» в Архангельській обл.
Виступав з науковими розвідками з історії українських визвольних змагань («1905 рік на Україні», 1925; «Cелянські виступи та війна», 1928), літературознавства («Письменницька творчість Винниченка», 1928), статтями про творчість Г. Квітки-Основ’яненка, Ю. Cмолича та інших письменників.
