Народився у родині українських педагогів. Початкову освіту здобув у Львівській академічній гімназії. В 1944 р. разом з батьками емігрував до Чехословаччини, згодом — до Німеччини. У 1949 р. вступив до Мюнхенського університету, де вивчав суспільні та політичні науки; в Українському вільному університеті (УВУ) — історію України, археологію, літературу та філософію. Закінчив УВУ в 1955 р. зі ступенем магістра філософії. У 1957 р. отримав ступінь доктора філософії.
У системі історичних досліджень особливу увагу зосереджує на вивченні методології історії й інших суспільних наук, літературознавства, історії культури, мистецтвознавства.
Переїхавши в 1956 р. до США, учений працював у різних знаних освітніх і наукових установах: у Технологічному інституті в м. Кейс, професором у Колорадському, Денверському, Боулінг Грінському і Кентському університетах. Заснував Науковий центр дослідження етнічних публікацій і був його директором до 1996 р., створив концепцію наукового часопису «Український історик» (УІ) та Українського історичного товариства (УІТ). За його ініціативою у відносно короткий проміжок часу наукові осередки УІТ постали в Мюнхені,
Вагомим у доробку вченого є українська історіографія. Він — видатний дослідник життя і творчості М. Грушевського, автор досліджень окремих періодів розвитку української історичної науки та фундаментальної праці, присвяченої науковій спадщині цілої плеяди істориків, археологів, будівничих української культури і науки: В. Антоновича, М. Грушевського, О. Оглоблина, І. Франка, І. Крип’якевича, Н.
У
За великі наукові заслуги вчений нагороджений відзнаками українських і міжнародних організацій: дипломом лауреата премії ім. М. Грушевського (Наукове товариство ім. Т. Шевченка; 1994); медаллю св. Володимира (Світовий конгрес вільних українців; 1993, Канада — Торонто). Є почесним академіком Національного університету «Острозька академія» (1999); почесним доктором Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (з 2002).
