Федір Кричевський

XX ст. → Україна → Образотворче мистецтво

Кричевський Федір Григорович (22.05.1879, м. Лебедин, тепер Сумської обл. — 30.07.1947, м. Ірпінь Київської обл.) — художник-живописець, мистецтвознавець, педагог. Доктор мистецтвознавчих наук (з 1939), професор, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1940).

Народився в багатодітній сім’ї земського фельдшера Григорія Якимовича Кричевського. Брат В. Кричевського. Змалку жив у с. Ворожба (нині село Лебединського р-ну Сумської обл.), де працював батько; там у 1895 р. закінчив чотирирічну школу. Захоплювався малюванням і ліпленням, яке опанував в сусідньому с. Межиріч (нині село Лебединського р-ну) — центрі гончарства. За рекомендацією гончарів з Межиріча познайомився з художником К. Савицьким, який запросив його до себе в Москву й підготував до іспитів. У 1896 р. Ф. Кричевський став студентом Московського училища живопису, скульптури та архітектури. В училищі заприятелював із сином художника-передвижника Г. Мясоєдова — Іваном (згодом той став відомим майстром живопису й графіки, яскравим представником символізму й модерну). У 1901 р., по закінченні училища, подорожував з І. Мясоєдовим по Україні, зокрема побував, замальовуючи краєвиди, і у Великих Сорочинцях (тепер село Миргородського р-ну Полтавської обл.), а ще — в Яготині, Харкові, Миргороді, Переяславі (тепер м. Переяслав-Хмельницький), Києві, Чернігові. У 1902 р. разом зі своїм товаришем був направлений як маляр у складі царського двору до Лондона (Велика Британія) із завданням — змалювати урочистості церемонії з нагоди коронації Едуарда VII. У 1903 р. вступив до Імператорської академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (майстерні І. Рєпіна та Д. Кардовського). Однак через хворобу змушений був залишити навчання; повернувся в Україну, поселився у родовій садибі матері І. Мясоєдова — Павленки під Полтавою. Перебуваючи там, часто їздив до мальовничого села Шишаки (тепер с-ще міського типу Полтавської обл.) на р. Псьол (прит. Дніпра), де багато малював з натури, а згодом придбав там хату. У 1907 р. відновив навчання в академії у майстерні баталіста Ф. Рубо; водночас відвідував заняття у скульптурній майстерні В. Беклемішева та опановував графічні техніки в майстерні В. Мате.

У 1910 р. створив конкурсну картину «Наречена» й отримав звання художника з правом викладати живопис та рисунок у середніх і вищих навчальних закладах. Рада академії надала йому також однорічне закордонне відрядження за рахунок академії. У 1911 р. він побував у Берліні (Німеччина), Відні, Парижі (Франція), а також у найбільш мальовничих містах Італії (Генуя, Рим, Флоренція, Турин та Венеція). Повернувшись з відрядження, влаштувався працювати викладачем Київського художнього училища, з 1914 р. став його директором.

З початком української революції 1917—1921 рр. узяв активну участь у створенні Української академії мистецтв і після її відкриття 18 грудня 1917 р. був обраний її першим ректором. У 1919 р. у зв’язку зі складнощами проживання в Києві переїхав до своєї хати в Шишаках. У 1922 р., коли академія була реорганізована в Інститут пластичних мистецтв, який у 1924 р. об’єднали з Українським архітектурним інститутом (заснований у 1918) і назвали новоутворений заклад Київським художнім інститутом (тепер — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), Кричевського запросили зайняти посаду його проректора, митець повернувся до Києва. Згодом він — декан живописного факультету цього інституту. Свого часу брав участь у створенні Спілки художників України.

Ф. Кричевський став одним із організаторів, а потім і членом Асоціації художників Червоної України. Після виходу з цієї асоціації організував Українське мистецьке об’єднання. У 1926—1928 рр. створив для Малого залу ВУАН (тепер — Національна академія наук України) погрудні портрети М. Лисенка, М. Костомарова, І. Котляревського, Г. Сковороди, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка та ін. Написав полотно, що згодом стало найвідомішим твором з усіх його робіт, — триптих «Життя». Після того, як в Україні розпочався процес згортання політики українізації, Ф. Кричевський, щоб уникнути переслідувань, переїхав працювати до Харкова, викладав у Харківському художньому інституті. У 1933 р., коли власті дозволили поставити оперу М. Лисенка «Тарас Бульба», займався оформленням цієї постановки. У червні 1939 р. за мистецьку й педагогічну діяльність йому присвоєно (одночасно з його братом — Василем) ступінь доктора мистецтвознавчих наук, а в травні 1940 р. (також разом із братом) — звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

У 1941 р. Ф. Кричевський здійснив творчу подорож до Західної України, був у Коломиї, Станіславі (тепер м. Івано-Франківськ), Яворові, Криворіччі, Косовому, Кутах, Жаб’єму (тепер с-ще міського типу Верховина).

На початку Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. повернувся до Києва. Фактично ухилився від евакуації до Уфи (тепер столиця Республіки Башкортостан, РФ) і після окупації УРСР військами вермахту жив то у Києві, та в Шишаках. Восени 1943 р. виїхав до Західної України, а згодом емігрував до Кеніґсберґа (тепер м. Калінінград, РФ), де влаштувався працювати креслярем на одному з місцевих заводів. Після того, як війська Червоної армії стрімко заволоділи Кеніґсберґом, був заарештований співробітниками «Смершу», утримувався в ув’язненні, а потім був відпущений і самостійно дістався Києва. Тут його знову заарештували, але у зв’язку з хворобою звільнили. Деякий час він мешкав у свого учня В. Бондаренка, який повернувся з фронту. Ф. Кричевському намагалися допомагати його друзі — В. Заболотний та С. Грабовський, однак невдовзі спецслужби виселили його за межі Києва — у с-ще Ірпінь, де він перебував під їхнім невсипущим контролем. Через відсутність допомоги голодував, однак продовжував працювати над полотном «Квітуча Україна», керував аспірантурою в НДІ монументального живопису і скульптури при Академії архітектури.

За роки своєї педагогічної діяльності Ф. Кричевський виховав плеяду видатних художників, серед них, зокрема, й такі своєрідні та яскраві митці як: Є. Волобуєв, С. Грош, В. Костецький, Г. Меліхов, Л. Морозова, А. Петрицький, Т. Яблонська.

Творам самого митця притаманне органічне поєднання декоративної звучності палітри з реалістичною формою, гострою лаконічною композицією, чітким вишуканим малюнком. Його вагомий творчий доробок займає чільне місце в національній мистецькій скарбниці України. Найвідоміші його твори: «Наречена» (1910), «Три віки» (1913), триптих «Життя» (1925—1927), «Свати» (1928), «Мати» (1929), «Переможці Врангеля» (1934—1935), «Веселі доярки» (1937), цикл картин за поемою Т. Шевченка «Катерина» (1937—1940) та багато ін. Створив понад 40 портретів видатних діячів науки і культури, колоритних національних образів (більша частина цих полотен не збереглася). Творчо працював до останнього дня.

Помер у с-щі Ірпінь (тепер місто обласного підпорядкування Київської обл.), де був і похований; згодом перепохований у Києві на Лук’янівському цвинтарі.

Більшість творів Ф. Кричевського зберігається в Національному художньому музеї України.

ПОСИЛАННЯ: Мусієнко П. Федір Григорович Кричевський. — К., 1966; Історія українського мистецтва. — Т. 6. — К., 1968; Членова Л. Фёдор Кричевский. — М., 1969; Словник художників України. — К., 1973; Рубан В. Український портретний живопис другої половини XIX — початку XX століття. — К., 1986; Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997; Малаков Д. Кричевські в Києві. «Родовід. Наукові записки до історії культури України», 1997, № 1 (15); Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури // Довідково-інформаційне видання до 85-річчя від дня заснування. — К, 2002; Кричевський Федір. Web: Історико-просвітницьке правозахисне благодійне товариство «Меморіал» імені Василя Стуса (http://memorial.org.ua/edu — cation/frameset. htm).