Святий преподобний Феодосій (Теодосій) Печерський народився в заможній родині. З отрочих років Феодосій вирізнявся надзвичайною релігійністю, благочестям та смиренням. Цим викликав гнів матері, яка сподівалася виростити сина дбайливим господарем і спадкоємцем її багатств. Певно, ще зовсім юним Феодосій залишив рідний дім і вирушив до Києва. Тут, після марних спроб прийняти чернечий постриг в якомусь із міських (князівських) монастирів, дістався печери подвижників Антонія та Никона, оселився з ними і був пострижений Никоном у ченці. Феодосій став одним із перших ченців
У період ігуменства Феодосія посилився зв'язок Києво-Печерського монастиря з Візантією. Феодосій Печерський вважається творцем т. зв. печерської ідеології, яка принесла в давньоукраїнську духовну думку впливи містико-аскетичних положень візантійського і, перш за все, афонського чернецтва. При ньому в монастирі введено Студитський статут, який характеризувався надзвичайною суворістю. Феодосій прагнув здійснити головну вимогу цього статуту: усунути приватну власність для всіх ченців монастиря; висунув ідею духовного контролю над світською владою, проповідував думку, що шлях до спасіння пролягає через зречення людиною усього земного, гріховного. Ідеї Феодосія були сприйняті послідовниками, зокрема Нестором, який у 1080 р. написав «Житіє Феодосія».
Саме за ініціативи Феодосія було зведено багато монастирських споруд, розпочато будівництво церкви Успіння Богородиці у Києві (1073—1089). Однак, попри опікування суто монастирськими справами, він активно реагує і на політичні та світські події, що відбувалися у Київській державі у 1060—1070-х рр., у період боротьби за Київський стіл між трьома братами Ярославичами. І саме через свою тверду, принципову позицію Феодосій у ті часи зазнав переслідувань від князя Святослава Ярославича (який скинув з престолу свого брата Ізяслава), оскільки рішуче засудив ці його дії.
Феодосію приписувалося більше двадцяти творів, однак з достатньою підставою можна вважати його автором двох послань, восьми повчань і молитви «За всіх християн».
Послання Феодосія до князя Ізяслава Ярославича («Въпрошание Изяславле князя, сына Ярославля, внука Володимеря, игумена Феодосья Печеръскаго монастыря»), що збереглося в двох списках, містить відповідь Феодосія на запитання князя, чи можна по неділях їсти м’ясо. Тому ж Ізяславу адресоване й інше послання Феодосія («Слово святого Феодосія, ігумена Печерського монастиря про віру християнську і про латинську»), написане, як вважають, у 1069 р. і присвячене проблемам відмінності між православ’ям і католицтвом.
Феодосію приписуються також повчання «Про терпіння і про любов», «Про терпіння, і про любов, і про піст», «Про терпіння і милостині», «Про терпіння і про смиренність», два повчання «Про щиросердечну користь» і повчання «До келаря». У цих повчаннях, звернених до монастирської братії, він закликає дотримуватися євангельських заповідей, бути смиренним, терпляче зносити докори і приниження, засуджує «непотрібні розмови», схильність до взаємних докорів і гніву, ремствує на недбайливість у церковній службі, тобто засуджує брак тих моральних рис — смирення, лагідності, щирого благочестя, працьовитості, — якими вирізнявся сам.
Преподобний почив у монастирі, був похований у печері, звідки в 1091 р. його нетлінні мощі урочисто перенесено в Успенський собор; згодом упокоїлись у Дальніх печерах Києво-Печерського монастиря — у печері, що названа його ім'ям.
ЗОБРАЖЕННЯ:
Іконописний портрет Феодосія Печерського.
