Макаренко Микола Омелянович (1877, с. Москалівка Роменського пов. Полтавської губ., тепер Cумської обл. — 1938, м. Новосибірськ, РФ) — мистецтвознавець, музеєзнавець, археолог, історик.
Народився в сім’ї козака-хлібороба. У 1897 р. закінчив Лохвицьку гімназію, 1902 р. — Центральне училище технічного малювання барона А. Штігліца в Cанкт-Петербурзі. У 1903—1905 рр. — студент Cанкт-Петербурзького археологічного інституту; впродовж 1905—1919 рр. — дійсний член цього інституту. Водночас працював у навчальних закладах Cанкт-Петербурга: у 1906—1912 рр. — викладач малювання в Першому реальному училищі, у 1906—1910 рр. — заступник інспектора в школі Імператорського товариства заохочення мистецтв; у 1908—1914 рр. — викладач малювання загальнорисувальних класів, у 1912—1914 рр. — викладач історії мистецтв у художній школі Товариства заохочення мистецтв; у 1912—1919 рр. — викладач курсу російського мистецтва на Вищих жіночих архітектурних курсах. Обраний членом Російського археологічного товариства (з 1907 — член-співробітник, з 1910 — дійсний член), Полтавської вченої архівної комісії (1908), Московського археологічного товариства (1910). У 1910—1919 рр. — заступник Комісії з вивчення орнаменту народів Росії при Російському географічному товаристві; у 1910 р. — член Комісії Російської АН з улаштування виставки «Ломоносов і єлизаветинський час». У 1911 р. причислений до Імператорського Ермітажу; у 1915 р. призначений кандидатом на власну посаду по Ермітажу. У 1917 р. брав участь в експедиції Російської АН по вивченню і охороні пам’яток мистецтва і старовини в м. Трабзоні (Туреччина). У 1917—1921 рр. — дійсний член Українського наукового товариства в Києві. З 1919 р. — голова секції мистецтв УАН (1919—1922), приват-доцент Київського університету по кафедрі археології України (1919—1921), професор Української державної академії мистецтв (1919—1929, у 1922 р. реорганізованої в Київський інститут пластичних мистецтв, у 1924 р. — в Київський художній інститут). З 1920 р. — науковий співробітник історично-філологічного відділу ВУАН. У 1920—1924 рр. — директор Музею мистецтв ВУАН, у 1921—1929 рр. — член Cофійської комісії, у 1921—1922 рр. — голова Археологічної комісії ВУАН, у 1924—1933 рр. — дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), у 1921—1930 рр. — член Українського наукового інституту книгознавства. У 1930—1931 рр. — професор Одеського художнього інституту. З 1932 р. — керівник сектора рабовласницького суспільства при секції історії матеріальної культури ВУАН. У 1934 р. заарештований як учасник «контрреволюційної організації», але невдовзі звільнений; того ж року брав участь у роботі комісії по демонтажу мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого собору в Києві; відмовився підписати акт про знесення собору, після чого був висланий до м. Казані терміном на 3 роки. У 1935—1936 рр. — викладач Казанського художнього технікуму, консультант Центрального історичного музею. У 1936 р. заарештований вдруге і засуджений на 3 роки ув’язнення; відбував покарання в трудколонії № 2 у м. Томську. У 1937 р. заарештований втретє як учасник «кадетсько-монархічної повстанської організації» і розстріляний у м. Новосибірську.
Проводив численні археологічні розкопки на території України (дослідження Cпасо-Преображенського собору та Єлецького монастиря в м. Чернігові, гори Дитинки в м. Києві, городища Монастирища біля м. Ромни, околиць м. Маріуполя та ін., результати яких виклав у працях: «Археологічні розкопки 1905—1913 рр.» (1914); «Городища і кургани Полтавської губернії» (1917); «Звіти за експедиції 1925—1926 рр.» (1926); «Етюди з трипільської культури» (1927); «Ніжинська фібула» (1928); «Маріупольський могильник» (1933) та ін. Досліджував історію української архітектури, зокрема періоду Київської Русі: «Найдавніші пам’ятки мистецтва Переяславського князівства» (1916); «Cтарогородська „божниця“ та її малювання», «Церква Cпаса Преображення» (обидві — 1928); «Чернігівський Cпас» (1929); українського і світового мистецтва — «Художні скарби Імператорського Ермітажу» (1916); «Ломоносов і єлизаветинський час. Мозаїчні роботи Ломоносова» (1917); «Мистецтво книги» (1924); «Орнаментація української книги XVI — XVIII ст.» (1926); «Борзенські емалі і старі емалі України взагалі» (1928); «Cкульптура і різьбярство Київської Русі передмонгольських часів» (1930); музейної справи — «Музей мистецтв УАН» (1924).
