Микола Неплюєв

XIX ст. → Російська імперія → Наука і техніка → Меценат

Неплюєв Микола Миколайович (11.09.1851, м-ко Ямпіль Глухівського пов. Чернігівської губ., тепер смт Ямпіль Сумської обл. — 21.01.1908, с. Воздвиженське Глухівського пов. Чернігівської губ., тепер Ямпільського р-ну Сумської обл.) — богослов, соціальний практик, педагог, мислитель, науковий і громадський діяч, публіцист, меценат.

Належав по лінії батька — предводителя дворянства Чернігівської губернії — до древнього дворянського роду. 3 юних poків Неплюєв відрізнявся релігійним світоглядом. У 1875 р. закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Служив радником pociйського посольства в Німеччині (м. Мюнхен). У 1877 р. пережив духовний переворот: сповнений співчуття до простого народу він вирішує залишити дипломатичну кар’єру, повернутися на батьківщину й присвятити своє життя справі просвітництва.

Необхідних для майбутньої роботи в сільському господарстві знань Неплюєв набув у Московській сільськогосподарській академії, пройшовши курс навчання вільним слухачем (1877—1881).

У 1880 р. молодий Микола Неплюєв оселився остаточно в родовому маєтку — містечку Ямпіль Чepнiгівської губернїї. Богослов, громадський діяч, педагог і мислитель, центральною ідеєю філософії якого став християнський постулат «Бог є любов», 4 серпня 1881 р. відкриває притулок для сиріт i особисто займається їxнім вихованням. Не маючи ні від кого підтримки, починає справу сам: бере на виховання декілька дітей із найбідніших ciмей свого рідного села. Згодом, у садибі на хуторі Воздвиженському, за 10 верст від Ямполя, він на cвoї кошти послідовно засновує й утримує початкові та професійні сільськогосподарські школи. У 1885 р. заснував Воздвиженську п’ятирічну чоловічу сільськогосподарську школу; у 1889 р. разом із випускниками цієї школи (І. Кобцем, А. Фурсієм, Ф. Чверткою) організував Хрестовоздвиженське трудове братство, метою якого (згідно зі статутом) було «піклування про християнське виховання дітей і православне релігійно-моральне вдосконалення дорослих членів через запровадження трудової громади, лад якої базувався б на засадах християнської любові та правилах церкви».

Братчики займалися різноманітною діяльністю: працювали на полях, фермах, у майстернях, садах, лісах, управляли заводами, були наставниками в дитячих притулках. Вступ і вихід із Братства були добровільними. Особливо обдаровані особистості з числа братчиків могли здобувати фахову освіту в навчальних закладах Росії та Європи. З організаційно-православної точки зору Братство являло собою кооперативне товариство виробництва і споживання з колективною формою власності на засоби виробництва. Справи ще більше покращилися, коли клопотаннями засновника комуни М. Неплюєва у 1887 р. було встановлено телефонну систему «Сименс», а в 1895—1897 рр. запрацювала місцева електростанція. У 1891 р. він разом із сестрою М. Неплюєвою-Уманець заснував у с. Воздвиженському ще й чотирирічну школу для дівчаток.

29 грудня 1901 р. Микола Неплюєв здійснив безпрецедентний в історії Росії вчинок — передав усе майно, загальною вартістю 2 мільйони 750 тисяч карбованців, у повну власність Братства. Це надало діяльності комуни нового імпульсу: почали працювати ливарно-механічний, цукровий, цегельний, вапнярний та два спиртові заводи.

З 1907 р. М. Неплюєв читав лекції в Московській і Санкт-Петербурзькій духовних академіях, виступив з ініціативою заснування Всеросійського трудового братства (яка не знайшла підтримки в офіційних церковних колах). Під час перебування в Санкт-Петербурзі тяжко захворів (грип з ускладненнями); невдовзі після повернення на батьківщину помер.

Та настали важкі часи революційних потрясінь… У 1919 р. з такою любов’ю й самовідданістю виплекане М. Неплюєвим дітище було перетворено на радянську комуну «Трудове Братство». Та з 1924 р., у період утвердження радянської влади, починається занепад комуни. І вже у 1929 р., з початком колективізації в Україні, Братство було остаточно знищено, усі братчики примусово виселені з Воздвиженська та розпорошені по різних куточках Росії.

Микола Неплюєв сповна заслужив добру, вдячну пам’ять нащадків. Він був суспільним діячем європейського масштабу, членом англо-російської літературної спілки, Міжнародної молитовної спілки, головним ініціатором і організатором проведення Конгресу єдиного людства (Париж, 1900).

Публіцистичні і богословські праці: «Трудові братства: чи можуть далі обходитися без них церква та християнська держава, і як їх здійснити» (1893), «Фрагменти хроніки життя Хрестовоздвиженського братства» (1901). «Життєве значення трудових братств: церковне, державне і громадське», «Лист до духовенства» (обидві — 1905), «Голос віруючого мирянина з приводу майбутнього Собору» (1906), «Заклик до друзів свободи й порядку», «Досвід життя нашого трудового братства», «Шлях віри» (усі — 1907) та ін. Писав також музичні твори (молитви, пісні без слів, п’єси для голосу та фортепіано).