Сосюра Володимир Миколайович (06.01.1898, с-ще Дебальцеве Катеринославської губ., тепер місто Донецької обл. — 08.01.1965, м. Київ) — поет.
Народився в сім’ї робітника-кресляра. Дитячі роки провів у с-щі Третя Рота (тепер м. Верхнє Луганської обл.), з підліткового віку працював різноробом на содовому заводі. З 1911 р. навчався в двокласному училищі с. Третя Рота. У 1917 р. дебютував у літературі (поезії «Чи вже не пора…», «Товаришу» опубліковано в російськомовній газеті «Голос рабочего», м. Лисичанськ). У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу брав участь у повстанні проти німецьких військ; тоді ж вступив до Бахмутської комендантської сотні, пізніше — до третього гайдамацького полку Армії УНР, звідки пізніше втік; під час втечі був заарештований денікінцями й засуджений до розстрілу (після якого вижив, діставши поранення). У 1920 р. в м. Одеса вступив до лав Червоної армії, воював проти польських військ та загонів Н. Махна. З 1921 р. навчався в Харківському комуністичному університеті та Харківському інституті народної освіти; у 1925 р. залишив навчання і повністю перейшов до літературної праці. Був членом організацій «Гарт», «Плуг», ВАПЛІТЕ, Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП) та ін. ; у складі ВАПЛІТЕ перебував на позиціях, близьких до М. Хвильового. У 1934 р. за «націоналістичні ухили» виключений зі Спілки письменників УСРР; у 1936 р. поновлений у її складі. У 1941 р. евакуйований до м. Уфа (тепер Республіка Башкортстан, Російська Федерація); у 1942 р. працював в Українському радіокомітеті у Москві, у 1943 р. — у редакції фронтової газети «За честь Батьківщини». У 1951 р. був звинувачений у «буржуазному націоналізмі» (через публікацію поезії «Любіть Україну», створеної у 1944), до 1953 р. не друкувався. Помер від гіпертонії; похований на Байковому кладовищі у Києві.
Відомий як визначний український поет-лірик, у творчості якого відбилися суперечливі риси покоління українських митців 1920—1950-х рр. Опублікував поетичні збірки: «Поезії» (1921), «Залізниці» (1923—1924), «Червона зима», «Осінні зорі», «Місто» (усі — 1924), «Сніги», «Сьогодні» (обидві — 1925), «Золоті шуліки», «Юнь» (обидві — 1927), «Коли зацвітуть акації» (1928), «Серце» (1931), «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939), «Журавлі прилетіли», «Крізь вітри і роки» (обидві — 1940), «У годину гніву», «Під гул кривавий» (обидві — 1942), «За мир» (1953), «На струнах серця» (1955), «Солов’їні далі» (1957), «Біля шахти старої» (1958), «Близька далина» (1960), «Поезія не спить» (1961), «Весни дихання» (1964); поеми «Оксана» (1922), «Робітфаківка» (1923), «Хлоня» (1924), «Тарас Трясило» (1926), «Червоногвардієць» (1940), «Мій син» (1944), «Студентка» (1947), «Вітчизна» (1949), «Україна» (1951) та ін. ; поеми «Мазепа» (1929), «Розстріляне безсмертя» (1960), оцінені офіційною критикою як «націоналістичні», було опубліковано лише у 1988 р. Створив також автобіографічний роман «Третя Рота», низку перекладів творів Дж. Байрона, О. Блока, Х. Ботева, Л. Гіри, М. Лермонтова, О. Пушкіна, К. Рилєєва та ін. поетів.
