Олександр Оглоблин

XX ст. → США → Історичні науки

Оглоблин Олександр Петрович (1899, м. Київ — 1992, м. Лудлов, штат Массачусетс, США) — історик, історіограф, археолог, архівіст, громадський діяч. Один із творців державницького напряму в українській історіографії, автор понад 1000 праць, оригінальної концепції історико-економічної самостійності України. Фундатор школи українських істориків-державників в еміграції. Засновник і голова Українського історичного товариства і президент Української Вільної академії наук у США.

Олександр Оглоблин (Оглоблин-Мезько), нащадок відомих українських козацьких родів Лашкевичів і Савицьких. Закінчив 3-ю Київську чоловічу гімназію. В 1919 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира. Цього ж року розпочав педагогічну і наукову працю: викладав у різних школах і вищих навчальних закладах, зокрема у Київському університеті, був науковим співробітником численних комісій Української академії наук.

У 1920—1921 рр. — професор кафедри історії економічного побуту України Київського архіологічного інституту, у 1921—1933 рр. — Київського інституту народної освіти, у 1927—1930 рр. — кафедри народного господарства України Київського інститутународного господарства.

Учений першим із вітчизняних істориків у 1926 р. здобув науковий ступінь доктора історії української культури. Вже тоді він вважався одним із провідних фахівців у царині української соціально-економічної та політичної історії ХVІІ — ХІХ ст., досвідченим архівістом та археографом. Зокрема, на початку 1930-х рр. О. Оглоблин брав активну участь у підготовці фундаментального видання «Архів Коша Запорозької Січі». У 1930—1931 рр. був увязнений Державним політичним управління, у 1933—1935 рр. позбавлений усіх наукових посад.

У 1937—1941 рр. О. Оглоблин працював завідувачем сектора Інституту історії України АН України. На початку окупації Києва у вересні — жовтні 1941 р. очолював Київську міську управу. Цю працю поєднував із діяльністю в Українській національній раді, де головну роль відігравав Олег Ольжич. У 1942 р. зосередився на науковій роботі, був директором Музею-архіву переходової доби м. Києва.

У 1943 р. О. Оглоблин переїхав до Львова, а влітку 1944 р. емігрував. Викладав в Українському вільному університеті у Празі та Мюнхені. У 1951 р. переїхав до США, де заснував і очолив Українське генеалогічне товариство (1963), Українське історичне товариство (1965). У 1970—1989 рр. — президент Української вільної академії наук у США. Фундатор школи українських істориків-державників у еміграції. Виховав плеяду широко відомих сьогодні вчених (Л. Винар, О. Субтельний, В. Омельченко).

Тривалий час учений досліджував період української національної революції середини XVII ст. Він дотримувався думки, що за Хмельниччини перемогла концепція козацької держави. Добу Івана Мазепи розглядав як час відродження України, а самого гетьмана вважав українським державцем, який хотів реалізувати другу Хмельниччину. Вчений обгрунтував положення про те, що ідея української козацької держави після ліквідації Гетьманщини не вмерла. Одним із перших розшифрував анонім старшинсько-козацького твору «Літопис Самовидця».

ПОСИЛАННЯ:

НАРОДЖЕНІ УКРАЇНОЮ. Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.: ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т.2. — С. 252—253.