Українка Леся (справж. — Косач-Квітка Лариса Петрівна, 1871—1913) — письменниця, поетеса, драматург.
Дочка Олени Пчілки, дружина К. В. Квітки. Народилася в м. Новограді-Волинському в дрібній дворянській сім’ї. Дитячі роки провела в містах Новограді-Волинському та Луцьку, с. Колодяжному Ковельського пов. Волинської губ. Одержала домашню освіту. Перші поетичні твори опублікувала у львівському журналі «Зоря» (1884 р.) та альманасі «Перший вінок» (1887 р.). З дитинства хворіла на туберкульоз, тривалий час перебувала на лікуванні за кордоном, зокрема в Австрії, Німеччині, Італії, Єгипті. З другої половини 1880-х рр. постійно жила в Києві; входила до складу літературного гуртка «Плеяда», підтримувала зв’язки з «Братством тарасівців». У 1894—1895 рр. перебувала в Болгарії (м. Софія) у свого дядька М. П. Драгоманова, де працювала над численними поетичними та драматичними творами. У 1901 р. відвідала Західну Україну (м. Чернівці). Підтримувала дружні зв’язки з І. Франком, М. Лисенком, М. Старицьким, А. Кримським, О. Кобилянською, В. Самійленком. Померла в м. Сурамі (нині Грузія) під час лікування; похована в м. Києві.
Перша книжка поетичних творів «На крилах пісень» (1893) ще певною мірою позначена впливами традиційної української народницької (цикл «Сльози-перли»), романтично-баладної та інтимної (поема «Місячна легенда», цикл «Зоряне небо», поезії «Конвалія», «Розбита чарка» та ін.) лірики, проте водночас у ній вміщено новаторські, оригінальні твори (цикл «Сім струн», поезії «Contra spem spero», «Досвітні огні», «Мій шлях»), у яких високий мистецький талант поєднано з повноголосним громадянським звучанням. У наступних збірках — «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), новому виданні збірки «На крилах пісень» (1904), — поетеса виступає як яскравий майстер ліричної поезії актуального громадянського звучання («Невільничі пісні», 1895—1896; «Відгуки», 1896—1899), майстерно розкриває глибину людських почуттів («Мелодії», 1893—1894), збагачує українську поезію повими темами та образами («Легенди», 1900—1901; «Весна в Єгипті», 1910). У поемах («Роберт Брюс, король шотландський», «Давня казка», 1893; «Ізольда Білорука», «Триптих», 1913) зверталася до античних або західноєвропейських історичних та фольклорних сюжетів, актуалізуючи і переосмислюючи їх.
Відзначилася як майстер жанру драматичної поеми, надаючи сюжетам своїх п’єс символіко-філософського забарвлення, акцентуючи в них питання чистоти людських почуттів, свободи і рабства, стосунків митця й суспільства. Це стосується, зокрема, творів на тему античної міфології («Кассандра», 1908; «Оргія», 1913), долі перших християн у Римі («В катакомбах», 1906; «Руфін і Прісцілла», 1910; «Адвокат Мартіан», 1913), на біблійну тему («Вавілонський полон», «На руїнах», 1908; «На полі крові», 1910). У драмі «Камінний господар» (1912) оригінально опрацьовано мандрівний європейський сюжет про Дон Жуана; у п’єсах «Три хвилини» (1906), «У пущі» (1910) висвітлено драматичні моменти світової історії XVII-XVIII ст. Трагічні сторінки минулого України козацької доби, зокрема її поневолення російською царською владою, змальовано в драмі «Бояриня» (опубл. 1914). Вершиною творчості поетеси є драма-феєрія «Лісова пісня» (1912), присвячена одвічним проблемам зради та вірності, поезії та буденності, стосунків між людиною й природою; в п’єсі використано численні образи українського фольклору. Писала також казки («Лелія», «Біда навчить» та ін.), літературно-критичні нариси, публіцистичні статті, займалася фольклорно-етнографічними дослідженнями.
