Вишенський Іван (чернече ім’я — Іоанн; між 1545 та 1550, м. Судова Вишня Мостиського р-ну Львівської обл. — після 1620, Афон, Греція) — чернець, письменник-полеміст.
Біографічні дані про Вишенського дуже скупі. Походив з міщанської або дрібношляхетської родини. Був високоосвіченою людиною свого часу. Молодим проживав якийсь час у Луцьку. Приблизно у 70-х рр. 16 ст., не мирячись з феодальним ладом Речі Посполитої, став ченцем Афонського монастиря (півострів Афон у Греції, в Егейському морі), що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Перебував у жвавих стосунках зі Львівським братством. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Відомо всього 16 творів. У 1590-х рр. були написані найвизначніші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії, католицизму. У 1598 р. в острозькій «Книжці» надрукував послання до К. Острозького та православних, написане Вишенським від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещение краткое», «Писание до всех обще, в Лядской земли живущих» (написані до 1596 р.), послання до князя К. Острозького і до єпископів, крім того «Обличение диавола-миродержца», «Порада» та ін. (збірник не був надрукований і твори письменника поширювалися в рукописах). У 1600—1601 рр. він написав три відповіді на полемічний трактат польського єзухта П. Скарги — «Короткослівну відповідь Петру Скарзі», «Зачапка мудрого латинника з глупим русином» та «Позорище мислення». Мабуть, 1604 р. Вишенський прибув на Україну, недовго лишався у Львові, бо розійшовся поглядами з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 р. надіслав послання черниці Домнікії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Ю. Рогатинцем. Жив у Манявському скиті у Й. Княгиницького. 1606 р. повернувся на Афон, де й залишився аскетом-відлюдником аж до самої смерті. У 1615—1616 рр. створив останній відомий твір «Позорище мысленное».
Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16—17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Письменник не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи із засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Він користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри. В своїх творах Вишенський змальовував барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання української живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль письменника, що походить від візантійської проповіді, але водночас споріднений з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (членів Острозького гуртка) і польських (П. Скарги, М. Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський). Вишенський — демократ, палкий патріот, гуманіст. Часто під теологічною оболонкою проголошував ідеї соціальної рівності. В його світогляді помітні матеріалістичні тенденції. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-зрадників, римо-католицьке та уніатське духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти покатоличення та ополячення трудящих мас України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом всього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством. Оцінки Вишенським подій та осіб кінця 16 — початку 17 ст. мають винятковий інтерес для історичної науки. Вишенський — майстер ораторсько-викривального стилю. В його посланнях містилися зразки реалістичного зображення дійсності. Творчість Вишенського вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі. Глибокий знавець творчості письменника І. Я. Франко написав поему «Іван Вишенський». Твори письменника вивчали А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.
