Костенко Ліна Василівна (нар. 1930, м. Ржищів Київської обл.) — поетеса, громадська діячка.
Народилася в сім’ї вчителя. У 1936 р. разом з батьками переїхала до Києва. Навчалася в Київському педагогічному інституті; у 1956 р. закінчила Московський літературний інститут ім. М. Горького. Брала активну участь у русі «шістдесятників». Лаурет Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1987 р.), Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000 р.). Обрана почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», почесним доктором Чернівецького національного університету. Відзначена державними нагородами: Почесною відзнакою Президента України (1992 р.), Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000 р.).
Творчість поетеси відзначається гострою філософською проблематикою, палким авторським темпераментом, новаторством форми та стилю. Поетичні збірки: «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987). Вершинним твором поетеси вважається роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), де на тлі фольклорного сюжету про легендарну українську дівчину-піснетворку створено багатопланову картину українського буття доби козаччини, вміщено авторські роздуми про трагічну долю митця в суспільстві, його право на особисте щастя. Пише також драматичні твори — поеми «Сніг у Флоренції» (1983—1985), «Дума про братів неазовських» (1984), твори для дітей — зібрка «Бузиновий цар» (1987) тощо.
