Щербаківський Вадим Михайлович (1876—1957) — мистецтвознавець, археолог, етнограф.
Брат Д. М. Щербаківського. Народився в с. Шпичинці Cквирського пов. Київської губ. у сім’ї священика. Навчався в гімназіях Києва та Ніжина. 1895 р. вступив на математичний факультет Петербурзького університету, 1897 р. — на математично-природничий факультет Московського університету. 1898 р. був заарештований у зв’язку з революційною діяльністю і до 1902 р. перебував під наглядом поліції. З 1901 р. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Протягом 1902—1904 рр. здійснював експедиції по селах Київської губернії з метою виявлення пам’яток народного мистецтва. Брав участь в організації виставки українського народного мистецтва в Київському художньо-промисловому і науковому музеї (1906 р.). 1907 р. знову був заарештований; того ж року виїхав за кордон, працював в Австрії та Італії. Був співробітником Національного музею у Львові (1907—1910 рр.), навчався у Львівській реставраційній майстерні, співробітничав у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. 1911 р. повернувся до Києва, пізніше переїхав до Полтави. З 1912 р. працював у Полтавському природничо-історичному музеї, проводив археологічні розкопки на території губернії. У 1917 р. очолив Український народний університет при Народному музеї Полтавщини, був обраний членом Центрального комітету охорони пам’ток старовини і мистецтва в Україні і Комітету охорони пам’ток Полтавщини. З 1918 р. викладав археологію в Полтавському українському університеті, був головою Українського наукового товариства дослідження і охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині. 1922 р. емігрував до Праги. Того ж року був обраний доцентом Українського вільного університету (УВУ) по кафедрі археології, 1926 р. — професором. У 1929—1930 та 1938—1943 рр. обіймав посаду декана філософського факультету УВУ; водночас викладав археологію та етнографію в Українському вищому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. Був одним з засновників Українського історико-філологічного товариства в Празі (1923 р.), керівником кафедри передісторії Української Могилянсько-Мазепинської Академії у Львові (1939 р.). 1945 р. виїхав до Німеччини, де був ректором УВУ у Мюнхені; 1951 р. — до Великої Британії. Помер у м. Брайтоні, похований у Лондоні.
Досліджував історію українського народного мистецтва («Cтаре мистецтво в Галичині», 1911; «Матеріали до вивчення Полтавщини», 1919; «Основні елементи орнаментації українських писанок та їхнє походження», 1926; «Українське мистецтво», 1938; «Матеріали до історії українського мистецтва», 1944), українську церковну архітектуру («Дерев’яні церкви на Україні і їх типи», 1906; «Галицькі церкви», 1915; «Церковна архітектура», вид. 1958), культуру доісторичної і ранньоісторичної доби на території України («Про українську протоісторію», 1935; «До проблеми географії праслов’ян», 1936; «До питання про так звані точки трипільської культури», 1942; «Кам’яна доба в Україні», 1947; «Про скіфів та їхнє мистецтво», 1956). Переклав українською мовою повість М. Гоголя «Cтрашна помста» (1919).
