Гоголь Микола Васильович (1809, м-ко Сорочинці Миргородського пов. Полтавської губ., нині с. Великі Сорочинці Миргородського р-ну Полтавської обл. — 1852, м. Москва, Росія) — письменник-мислитель світового рівня. Класик української та російської літератури.
Народився в дворянській сім’ї козацько-старшинського походження (батько — драматург В. П. Гоголь-Яновський). Дитинство провів у с. Василівці (тепер — с. Гоголеве Миргородського р-ну Полтавської обл.). У 1818—1819 рр. навчався в Полтавському повітовому училищі, у 1821—1828 рр. — у Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназійні роки збирав український фольклорний та лексикографічний матеріал. У 1828 р. виїхав до Cанкт-Петербурга, де служив у Департаменті державного господарства і публічних будівель (1829—1830 рр.), Департаменті уділів (1830—1831 рр.). У 1831—1835 рр. викладав історію в Патріотичному інституті, у 1834—1835 рр. — у Cанкт-Петербурзькому університеті. З 1836 р. співробітничав у журналі «Cовременник»; того ж року (після нападок реакційної критики) виїхав за кордон. Впродовж 1836—1848 рр. перебував у Швейцарії (м. Веве), Франції (м. Париж), Італії (м. Рим); у 1840-х рр. зблизився з слов’янофільськими колами. У 1848 р. повернувся до Росії. В останні роки життя слабував на тяжку психічну хворобу. Помер і похований у м. Москві.
Перші літературні спроби (сатира «Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний», рукопис не зберігся; повість «Страшний кабан», збереглися уривки, та ін.) створив у гімназійні роки. У 1829 р. опублікував поему-ідилію «Ганц Кюхельгартен» (написана 1827), негативно оцінену критикою; у 1830 р. — перший твір з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки» — оповідання «Вечір проти Івана Купала». У 1831—1832 рр. цикл видано повністю (кн. 1—2). Усі твори «Вечорів…» талановито відтворюють світогляд і головні національні риси українського народу; цикл містить фантастико-романтичні повісті і новели, що мають історичний, морально-філософський або сатирико-гумористичний зміст («Вечір проти Івана Купала», «Травнева ніч, або Утоплена», «Пропала грамота», «Ніч перед Різдвом», «Страшна помста», «Зачароване місце»), а також реалістичні твори гумористичного та сатиричного звучання («Сорочинський ярмарок», «Іван Федорович Шпонька і його тітонька»). Ці тенденції знайшли розвиток у збірці «Миргород» (1835), твори якої продовжують основні теми «Вечорів…»: сатирико-філософське змалювання провінційного буття («Старосвітські поміщики», «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»), звеличення героїчного козацького минулого України («Тарас Бульба»), фантастико-романтична оповідь на фольклорній основі («Вій»). У «Вечорах…» та «Миргороді» письменник виявив себе знавцем психології українського народу, поетом його минулого і водночас — майстром сатиричного змалювання реалій сучасності.
«Петербурзькій» темі присвячена наступна збірка повістей — «Арабески» (1835), де в центрі уваги автора опинилася доля «маленької людини» як жертви самодержавного буття («Невський проспект», «Записки божевільного»); подекуди, як і в попередніх збірках, автор досягає тут викривального ефекту засобами фантастики («Ніс», «Портрет»). Ця спрямованість притаманна і наступним творам «петербурзького» циклу — особливо повісті «Шинель» (1842), а також драматичним спробам письменника — комедії «Володимир третього ступеня» (1832—1834, незакінч.), сатиричним сценкам «Ранок ділової людини» (1836), «Позов», «Лакейська», «Уривок» (усі — 1839—1840), одноактній комедії «Гравці» (1842).
Вершиною драматургії письменника є комедія «Ревізор» (1835, перша вистава — 1836), в якій гостросатиричні типи чиновників імперської Росії утворюють яскраву галерею «душевних лихоїмців»; після першої вистави п’єса викликала різку критику реакційних кіл. Cатиричне звучання притаманне й комедії «Одруження» (1833—1841, перша вистава — 1842), де гумор і фантазія поєднуються з дошкульними замальовками з побуту чиновництва й купецтва.
Широку сатирико-філософську картину сучасного письменникові буття створено в поемі «Мертві душі» (т. 1, 1842) — епічному полотні, в якому викривальне зображення кріпосницького та чиновницького «лихоїмства» поєднано з гімном батьківщині, її схованій у народних душах, але приспаній неволею силі. В цілому твори письменника 1830-х — початку 1840-х рр. започаткували критико-реалістичний «гоголівський напрям» у російській літературі, що мав безпосередній вплив і на українську літературу.
Впродовж 1840-х рр. на творчості М. Гоголя позначилася духовна криза, спричинена як тривалим відривом письменника від батьківщини, так і його спілкуванням із слов’янофілами; ознакою цієї кризи стали заклики до переваги самовдосконалення на релігійно-моральній основі над критикою соціальних хиб. Ці тенденції відбилися на збірці статей «Вибрані місця з листування з друзями» (1847) і на 2-му томі «Мертвих душ» (1848, незакінч.); тяжка психічна хвороба, а також усвідомлення автором суперечності між напрямом твору і реаліями сучасності стали причиною знищення ним рукопису цього тому.
У публіцистичних статтях письменник виявив себе як здібний літературознавець, мистецтвознавець і етнограф: «Про малоросійські пісні», «Погляд на склад Малоросії» (обидві — 1834), «Кілька слів про Пушкіна», «Про архітектуру нинішнього часу», «Останній день Помпеї» (усі — 1835), «Про рух журнальної літератури в 1834 і 1835 році» (1836), «Про „Одіссею“, перекладену Жуковським», «Про ліризм наших поетів», «Історичний живописець Іванов» (усі — 1847) та ін.
Творчість М. Гоголя мала значний вплив на формування і розвиток української літератури XIX ст., зокрема прози і драматургії. Високо оцінював твори М. Гоголя Т. Шевченко (поезія «Гоголю», записи в «Щоденнику», згадки в листах тощо). Перші переклади творів М. Гоголя українською мовою створено на межі XIX-XX ст. (C. Васильченком, М. Cадовським, Лесею Українкою, І. Франком), перші інсценізації — у 2-й половині XIX ст. (М. Cтарицьким, М. Кропивницьким), перші опери українських композиторів на гоголівські сюжети — у 2-й половині XIX ст. (М. Лисенком, П. Cокальським). У XX ст. твори М. Гоголя перекладали також О. Вишня, Г. Косинка, П. Панч, М. Рильський та ін. письменники. У 1960-х — 1980-х рр. в Україні (на Київській кіностудії ім. О. Довженка) створено екранізації ряду творів М. Гоголя.
