Володимир Винниченко народився у бідній селянській родині. Раніше, за непідтвердженими даними, місцем його народження вважалося село Веселий Кут Єлисаветградського пов. на Херсонщині (тепер село Григорівка Новоукраїнського
Батько — Кирило Винниченко, замолоду
Ще навчаючись у народній школі, хлопчик привернув до себе увагу своїми здібностями, і вчителька переконала батьків продовжити його освіту. Тож, незважаючи на тяжке матеріальне становище сім’ї, після закінчення школи Володимира було віддано до Єлисаветградської міської чоловічої гімназії (1890—1899). І хоч навчався новачок дуже добре, однак гімназійне начальство, вчителі (а за ними й учні), через його українську ("мужицьку") вимову й вкрай бідну на ньому одежину зробили з хлопця посміховисько. Таке ставлення вперше викликало у Володимира усвідомлення того, що світ поділений на бідних і багатих. Розуміння свого нерівного становища викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок у вчителів. Мабуть, саме усвідомлення несправедливого розподілу суспільних благ і стало основою його революційності майже на все життя. У старших класах гімназії юнак узяв участь у створенні революційної організації, написав революційну поему, за що дістав тиждень карцеру, а згодом взагалі був виключений із гімназії. Але він продовжував самотужки готуватися до матури (атестату зрілості) і склав іспити екстерном у златопільській гімназії. Попри небажання більшості вчителів видати учневі атестат зрілості, врешті Володимир Винниченко одержує його за сприяння директора гімназії.
У 1900 р. він вступив на юридичний факультет Київського університету ім. св. Володимира, де того ж року створив таємну студентську революційну організацію — «Студентська громада». Стає активним членом Революційної української партії (РУП): з 1905 р. — Українська
Після Лютневої революції 1917 р. переїхав в Україну і взявся до активної політичної роботи. Обраний членом Центральної Ради України, згодом очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ молодої Української Народної Республіки (УНР).
Автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив І Універсал на Другому військовому з’їзді 23 червня 1917 р. та Декларацію Генерального секретаріату 27 червня 1917 р. на пленумі Центральної Ради України.
22 серпня 1917 р. Центральна Рада ухвалила першу Конституцію України. Згодом через загострення внутрішніх суперечностей Винниченко вийшов з уряду, та вже менш ніж за місяць він знову його очолив.
Наприкінці жовтня 1917 р. делегація УЦР відбула до Петрограда, де стала свідком повалення Тимчасового уряду і захоплення влади більшовиками. УЦР 9 січня 1918 р. ухвалила IV Універсал, який підтверджував, що «однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».
Далі події розвивалися драматично. Під натиском більшовицьких військ уряд УНР на чолі з новим прем’єром змушений був виїхати до Житомира. Винниченко разом із дружиною поїхав на південь, до Бердянська. За Гетьманату короткий час жив на хуторі, що на Княжій горі під Каневом, де займався літературною творчістю, написав п’єсу «Між двох сил». Тут був заарештований гетьманською вартою за підозрою у підготовці «антидержавної змови». Але завдяки своєму авторитетові Винниченку вдалося звільнитися — й невдовзі він знову узявся до активної політичної діяльності.
У серпні 1918 р. В. Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз, рішуче наполягав на відновленні УНР і створенні її вищого органу — Директорії, головою якої він і став у листопаді 1918 р. Незабаром через конфлікти із Симоном Петлюрою Винниченко остаточно пішов у відставку і виїхав за кордон (замешкав у
За два місяці до еміграції він записав у «Щоденнику»: — «Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрусюю з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Тут, у соціалістичній совєтській Росії, я ховаю свою
Однак і в еміграції політична кар’єра Винниченка протривала ще певний час. У Відні він «по гарячих слідах» створив і видав (1920) тритомну
Хоча за своєю політичною орієнтацією Винниченко досить довго був близьким до радикальної комуністичної філософії, однак він завжди вважав, що більшовики «недостатньо враховували національний фактор». Винниченко мріяв організувати нову партію, соціальна програма якої мало б чим відрізнялася від більшовицької, однак була б «раціональніша, тісніше пов’язана з історичним минулим України».
Наприкінці 1919 р. Винниченко спробував цю свою утопічну ідею втілити в життя. Він вийшов з УСДРП і організував у Відні так звану Закордонну групу українських комуністів, навіть створив її друкований орган — газету «Нова доба», в якій опублікував свій
Коли ж він ознайомився з економічним і політичним становищем України, державними відносинами між Росією і Україною, то зрозумів, що його запрошують до співпраці виключно з тактичних міркувань. Тому відмовився від участі в роботі уряду УСРР — і у вересні 1920 р. виїхав із Харкова до Москви, а звідти знову за кордон.
Повернувшись у Відень, Винниченко виступає з нищівною критикою національної політики РКП і КП(б)У та Радянського уряду.
У наступні роки, вже живучи у Франції, він продовжує уважно стежити за подіями в СРСР. Займається літературною творчістю, живописом. Під час німецької окупації Франції Володимира Винниченка було кинуто до концтабору за відмову співробітничати з нацистами. Після закінчення війни він офіційно виступив у пресі — як переконаний пацифіст — із закликом до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу.
Літературна спадщина Володимира Винниченка — золотий фонд України. Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина». Появу перших його творів вітали ще Іван Франко і Леся Українка. (У 1902 р. у
Літературна творчість В. Винниченка умовно розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його нарисів і оповідань, написаних починаючи з 1902 р. і до наступу реакції після революції 1905 р. До другого періоду належать оповідання, п’єси й романи, які з’явилися пізніше цих подій.
Перший період. Живлячись настроями
Водночас в інших своїх творах В. Винниченко гостро, яскраво і влучно висміює міщанські захоплення, пусті життєві «ідеали» («Заручини»), боягузливе українофільство і шалений націоналізм («забирайтеся, кацапи, із наших українських в’язниць!» — в оповіданні «Уміркований та щирий»), національне «псевдонародництво» і «культурництво» («Антрепреньор Гаркун Задунайський», пізніше — в жанрі комедії: «Молода кров», «Співочі товариства»), викриває облудну ліберальність «рідних» поміщиків і буржуазії
Другий етап своєї творчої діяльності Винниченко знаково розпочинає драмами — «Великий Молох», «Щаблі життя»; за ними йдуть — «Memento», «Базар», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» та ін. Незважаючи на те, що в деяких із них революційна дійсність ще знаходить «об’єктивне відображення» (наприклад, драма «Дисгармонія»), та ці твори вже носять відбиток внутрішніх протиріч автора, тому — занепадницькі, «нереволюційні» (як і його пізніші романи — «Рівновага», «Чесність з собою»,
Письменник як політик не бачив виходу для бідняцьких, напівзлюмпенізованих категорій мешканців села. Цим пояснюється і його перехід до жанру драми, а згодом і роману. Тут Винниченко намагається втілити рятівну на його погляд ідею індивідуального вдосконалення. Протестуючи проти всілякої облуди, Винниченко створює ідеалізовані образи «позитивних» реформаторів, які сповідують свободу особистості, «внутрішню чесність» тощо.
Він розвиває і свій стиль, почавши з насичення перших оповідань «мотивами реалізму», а далі — все більше тяжіє до імпресіоністичного стилю («Промінь сонця», «Зіна», «Записки Кирпатого Мефістофеля» та ін.). Його перші романи та більшість драм вирізняються сценічністю, гостротою і цікавістю інтриги, побудованої на контрастах. Перебуваючи в еміграції з 1925 р., Винниченко активно береться до літературної роботи, вдало дебютує в жанрі драматургії. Його п’єси «Брехня», «Чорна Пантера та Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» перекладаються на німецьку мову і з’являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Друкуються й перекладаються також і його романи «Чесність із собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля». На екранах Німеччини в 1922 р. демонструється фільм «Чорна Пантера» (за його власним сценарієм). Не забували в ті роки про Винниченка і в Україні. Київський державний драматичний театр ім. Івана Франка здійснив постановку п’єси «Над». Проблеми сценічного втілення його п’єс обговорювали з драматургом К. Станіславський і В.
Володимир Винниченко — письменник світового рівня. В роки радянської влади його як емігранта було викреслено з української літератури. І нині так важливо слідувати його заповіту: «Стійте всіма силами за Україну…».
Упродовж останніх
ПОСИЛАННЯ:
Бойко Ю. Драма «Між двох сил» В. Винниченка як відображення української національної революції // Бойко Ю. Вибрані праці. — К., 1992; Гнідан О., Дем’янівська Л. Володимир Винниченко: Життя, діяльність, творчість. — К., 1996; Гречанюк С. Володимир Винниченко: доба і доля // Гречанюк С. На тлі ХІХ століття. — К., 1990; Дзеверін І. Про В. Винниченка та його ранню прозу // Винниченко В. Краса і сила. Повісті та оповідання. — К., 1989; Жулинський М. Володимир Винниченко // Слово і доля. — К., 2002; Історія української літератури XX століття. У
