Богацький Павло Олександрович (17.03.1883, м-ко Купин, тепер село Городоцького р-ну Хмельницької обл. — 22.12.1962, м. Трірул, штат Нью-Саут-Уельс, Австралія) — громадський, політичний і військовий діяч, журналіст, письменник, літературознавець, шевченкознавець, театрознавець, педагог, бібліограф. В’язень радянських таборів.
Народився в сім’ї священика. Активний учасник революційних подій 1905—1907 рр. Після закінчення Кам’янець-Подільської духовної семінарії і військової школи у м. Вільно (1906; тепер м. Вільнюс, Литовська Республіка) служив у війську в містах Луцьк, Ромни та Київ. Брав участь у таємних організаціях «Військовий союз» та «Оборона України», провал яких призвів до його арешту й піврічного ув’язнення у Косому капонірі. Звільнення дало Богацькому змогу продовжити навчання — на агрономічному відділенні Київського політехнічного інституту (1907—1908) та інтенсивно займатися літературно-журналістською діяльністю. З 1909 р. разом з М. Шаповалом видавав у Києві щомісячний журнал «Українська хата»; у тогочасних публіцистичних виступах у журналі обстоював ідею вивільнення українського національно-політичного руху з-під впливу російських партій. У 1914 р., після закриття «Української хати», був заарештований вдруге і засланий до Наримського краю (Cибір). У 1917 р. вернувся до Києва, був призначений начальником київської міської міліції. У 1918—1919 рр. обіймав посади столичного отамана і отамана Коша охорони республіки. У 1920 р. разом з Армією УНР перейшов кордон. Жив у Польщі, там із О. Саліковським редагував газету «Українська трибуна». У 1922 р. опинився в Празі, де став одним з організаторів «Селянської спілки», журналів «Нова Україна» і «Трудова Україна», був обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка та Історично-філологічного товариства. У 1926 р. очолив Український видавничий фонд, став секретарем Українського соціологічного інституту, директором бібліотеки та керівником Кабінету шевченкознавства. З 1930 р. викладав в Українському соціологічному інституті. У 1940 р. виїхав до Німеччини. У 1949 р. переїхав до Австралії, працював там переважно як журналіст.
Перші літературні твори опублікував у 1906 р. Пізніше видав збірки новел «Камелія» (1918), «Під баштою зі слонової кості» (1923), «На шляху до освіти» (1941). Cтворив також низку літературознавчих і бібліографічних праць («Матеріали до критичного видання творів Григорія Чупринки», 1926, та ін.), літературно-критичних нарисів, рецензій тощо.
