-Л-
ЛАВРІНЕНКО Юрій /пс. –Ю.Ясен, Юрій Дивнич, Ю.Гайдар; н. 03. 05. 1905, с. Хижинці, тепер Лисян. Р-ну Черкас. обл. - + 14. 12. 1987, Нью-Йорк, США; поховано там само/- укр. літературознавець, культуролог. 1930 закін. Харків. ун-т; у роках 1933 -35 кілька разів заарештовувано, а з 1935 по 1939 відбував термін у Норильському концтаборі. Під час 2-ї світової війни опинився в Німеччині, а 1950 переїхав до США. Автор понад 300 літературно-наукових досліджень і публіцистичних статей. Присвячених в основному культурному відродженнгю України 1920-х рр. Автор книжок: „”Блакитний-Еллан” (1929), „ Василь Чумак” (1930), „Творчість Павла Тичини” (1930), „В масках епохи” (1948), „Соціалізм і українська революція” (1949),, „Український комунізм і совєцько-російська політика супроти України: анотована бібліографія, 1917- 1953” англ. мовою (1953), „Зруб і парости”, зб. літ.-публіцистичних статей (1971), „Василь Каразін” (1975), „На шляхах синтези клярнетизму” (1977), „Павло Тичина і його поема „Сковорода” на тлі епохи” (1980), „Чорна пурга” (1985), спогади, „Розстріляне Відродження 1917 – 1933” (1959). У Києві, вид-во „Смолоскип”, 2002. В УРЕ не представлено. В УЛЕ є.
ЛАВРІВСЬКИЙ Іван /н. 1773, Галичина - + 1846, м. Перемишль, тепер Польща; поховано там само?/- укр. освітній діяч, педагог. Закін. Львів. ун-т (1798) і був у ньому професором (1798 – 1804), пізніше був ректором Львів. духов. семінарії, прпофесор богословія; переїхав до Перемишля, викладав укр. мовою, уклав підручник укр. граматики, організував у Перемишлі друкарню, зібрав наук. б-ку (15 тисяч томів), яку передав для загального користування, заклав грошовий фонд для допомоги укр. школам. В УРЕ не представлено.
ЛАВРІВСЬКИЙ Іван Андрійович /н. 1822, с. Люцінка, поблизу Бялигорода, тепер Польща - + 13. 10. 1873, м. Холм, тепер Польща; поховано там само/- укр. муз. діяч і композитор, представник т. з. перемишльської шк. музики; разом з композитором М.Вербицьким виступив за відродження укр. музики в Галичині. Автор багатьох хорових творів.
ЛАВРУНОВ Кость Олександрович /н. 12. 06. 1907, м. Полтава - + 18. 12. 1968, м. Херсон; поховано там само/- укр. пиьменник, учений, педагог. Закін. робітн. шк., Полтав. ІНО, аспірантуру; вчителював, складав вірші, писав оповідання. 1961 вийшла перша зб. оповідань „Світлячок”, 1966 – „Конвалії”.
ЛАГОДА (Лагодзинський) Валентин Костянтинович /н. 27. 05. 1913, с. Степанці Канівського р-ну на Черкащині - + 10. 01. 1991, Київ; поховано там само/- укр. письменник-гуморист і сатирик. Автор бл. 30 поетичних, пісенних, сатиричних і гумористичних книжок.
ЛАГОЗА Ігор Вікторович /н. 02. 01. 1944, Харків - + 19. 05. 1999; там само й поховано/ - укр.письменник-сатирик, журналіст, лауреат ім. Остапа Вишні. Працював у газ. „Вечірній Харків”, „Слобідський край”, журналі „Перець”. Перша його повість „Справа припиняється” появилася 1977. А потім вийшли книги: „Він-на-віч”, „Зп чисту монету”, „Канделябр для Лори”, „Вхідні-вихідні”, „На перехресті”, „Він прийшов з минулого” тощо.
ЛУКАШ Микола Олексійович /н. 9. 01. 1919, м.Кролоевець Сум. обл. - + 1978, Київ; поховано там само/- укр. письменник-перекладач, лауреат премії ім. М.Т.Рильського. Вчився на історичному ф-ті Київ. ун-ту. Але навчання перервала війна. Під час ворожого повітряного нальоту на Кро левець був поранений. Після визволення окупованої території, з 1943 у лавах Радянської армії. 1947 закін. Харків. педагогічний ін-т. Потім викладав французьку, англійську, німецьку мови у вузах Харкова, працював завідуючим відділом поезії журналу „Всесвіт”. Блискуче переклав багато поетичних , драматичних творів, повістей, романів сучасних письменників і класиків, Серед них шедеври світової л-ри „Фауст” Й.-В.Гете, „Дон Кіхот” Сервантеса, п”єси Лопе де Веги,, „Декамерон” Дж.Бокаччо, твори для дітей Дж.Родарі. поезії П.Верлена, В.Гюго, Г. Гейне, Р.Бернса, А.Міцкевича, Ф.Шіллера, Г.Аполлінера і твори багатьох ін. письменників.
ЛАГОДОВСЬКИЙ Олександр /н. ? - + 16 ст., с. Унев, Галичина; поховано там само, на могилі був пам'ятник, якого знищено під час ремонту, а згодом (1965) знайдено й відреставровано/- відважний захисник укр. нар. від татар, які йшли Чорним шляхом від Золочева до Львова, від цього шляху вбік лежить село Лагодів. В УРЕ не представлено.
ЛАГОЗА Ігор Вікторович /н. 02. 12. 1944, Харків - + 19. 05. 1999; там само й поховано, могила на 13-у міському цвинтарі/- укр. письменник-сатирик. Після закін. середньої шк. працював токарем, радіотехніком, техніком обчислювального центру; пройшов журналістську шк. Перша його повість „Справа припиняється” побачила світ 1977, потім книги: „Віч-на-віч”. „За чисту монету”, „Мунька на мотузці” та ін.
ЛАДИЖЕНСЬКИЙ Геннадій Олександрович /н. 22. 01. 1853, м. Кологрив, тепер Костром. обл. РФ - + 16. 09. 1916; там само й поховано/- укр. художник і педагог рос. походження. Навч. у петерб. АМ (1870 – 79) у М.Клодта, з 1910 – академік, 1882 – 1914 жив в Одесі, викладав малювання в реальній шк. і худож. уч-щі. Багато творів присвятив Україні, її природі, людям.
ЛАДИЖЕЦЬ Володимир Іванович /н. 17. 06. 1924, с. Харківці Старосинявського р-ну Хмельн. обл. - + 22. 11.1991, Ужгород; поховано там само, могила на місцевому цінтарі/- укр. письменник. Закін. Вищу партійну шк. ЦК КПУ (1949). Автор бл. 40 таких собі книжок.
ЛАЗАРЕВ Олександр Захарович /н. 15. 07. 1870, м. Миргород, тепер Полтав. обл. - + 30. 11. 1951, Київ? Поховано?/- укр. педаітр, засл. діяч науки України з 1941. Закін. мед. ф-т Київ. ун-ту 1893; з 1921 – професор Київ. клінічного ін-ту, 1941 – 44 – Томськ. мед. ін-ту. Автор монографії „Семіотика і діагностика дитячих хворобо”. В УРЕ не представлено.
ЛАЗАРЕВИЧ Іван Павлович /н. 17. 03. 1829, м. Могилів-на-Дністрі, тепер Могилів-Подільський - + 26. 02. 1902, Харків? Поховано?/- укр. акушер-гінеколог. Закін. мед. ф-т Київ. ун-ту (1853), де й залишився працювати; 1862 – 87 – професор Харків. ун-ту; організував у Харкові (1869) Повивальний ін-т, був віце-президентом Міжнародного мед. конгресу (1869) і почесним президентом генікологічної секції на Міжнародному мед. конгресі (1883).
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Борис Олександрович /пс.- Б.Л., Хтось; н. 26. 03 (07. 04) 1871, Полтава - + від розриву серця, 24. 09. 1936, Париж; поховано там само/- укр. (УЛЕ: і рос.) письменник. Син укр. історика О.М.Лазаревського; навч. у колегії Павла Галагана (закін. 1892), вступив до Новорос. ун-ту в Одесі, через два роки перевівся до Київ. ун-ту, в березні 1896 (з 4 курсу) пішов працювати помічником машиніста в Козятинське депо (до чого частково спричинилося невдале кохання), захопився природою, написав оповідання „Машиніст” тощо, вернувся до ун-ту, 1897 склав іспит, служив у Севастополі, зустрічався з Чеховим; 1899 випустав в Одесі книгу „Забытые люди”, 1903 у Москві видав зб. оповідань, 1905 оселився в Петербурзі; співробітник багатьох укр. журналів; вийшли твори в 5 томах; 1920 емігрував за кордон. В УРЕ не представлено, в УЛЕ вже є.
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Василь Матвійович /н. 27. 02. 1817, с. Гирівка, а, може, й хутір біля с. Гут Конотопського р-ну Сум. обл. - + 18. 04. 1810, Петербург; поховано там само, могила на Смоленському православному цвинтарі/- один з братів Лазаревських, з родини, яка дуже тепло ставилася до Т.Шевченка, літератор, перекладач. Тепер село Гирівка перейменовано на Шевченкове, 15 км. від Конотопа, тут 1859 гостював у Лазаревських Т.Шевченко. Їхній будинок до наших днів не зберігся, старий садок, у глибині якого стояв будинок, ще є. В УРЕ та УЛЕ не представлено, в „Шевченківському словникові” є.
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Іван Матвійович /н. 1836 - + 04.07.1887, Влоцлавськ, Польща; поховано у Варшаві, помер раптово на хворобу серця, могила на цвинтарі у Варшаві „Воля”/- один з братів Лазаревських, приятелів Т.Шевченка, брат історика О.Лазаревського. В УРЕ та УЛЕ не представлено. В „Шевченківському словникові” є.
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Михайло Матвійович /н. 1818, хутір Старинський, біля села Гут, тепер Конотопського р-ну Сум. обл. + 03. 05. 1867, Москва; поховано в с. Гирівці, тепер с. Шевченкове Конотоп.р-ну Сум. обл.; спершу поховано в Москві, в Страстному монастирі, знесеному совєтами, згодом тлін перевезено в с. Гирівку й поховано пруч з батьковою могилою/- брат укр. історика О.Лазаревського, приятель Т.Шевченка, з яким познайомився в Оренбурзі 1847, знайомство перейшло в дружбу. Василь Л. переманив брата Михайла в Петербург, де сам служив 1850. Повернувшись із заслання, Т.Шевченко довго жив у Михайла Л. По Шевченковій смерті Михайло Л. узяв на себе всі клопоти з похованням, а пізніше й перевезенням поетового праху до Канева. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено. В „Шевченківському словникові” є.
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Матвій Ілліч /н. ? - + 1858; поховано?/- укр. поміщик, батько укр. історика Олександра Матвійовича Л.; написав історичну розвідку про походження роду Лазаревських, який пішов від конотопських козаків Лазаренків, склав заповід 1 січня 1854, але прожив ще понад три роки. В УРЕ не представлено.
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Олександр Матвійович /н. 08. 06. 1834, с. Гирівка, тепер с. Шевченкове Конотопського р-ну Сум. обл. - + 31. 03. 1902, с. Підлипне Конотоп. р-ну Сум. обл.; поховано в своєму маєтку/- укр. історик. Закін. 1858 істор.-філологічний ф-т Петерб. ун-ту, служив у судових установах, з 1880 – у Києві. Автор бл. 450 наук. праць і статей, присвячених переважно історії Лівобережної України. Заслугою Л. в укр. історіографії є те, що він увів у науковий обіг велику кількість документальних архівних матеріалів, які мають чимале значення.
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Федір Матвійович /н. 1820 - + 31. 08. 1890, від раку шлунка, помирав у цілковитій свідомості, запевняв, що помирати зовсім не страшно, як здається, хутір Побаванка; поховано на цвинтарі Русанівської церкви/- один з братів укр. історика Олександра Л. В УРЕ не представлено.
ЛАЗАРЕВСЬКИЙ Яків Матвійович /н. 1829 - + 27. 12. 1880, Ялта; поховано в Лівадії/- єдиний з братів Лазаревських, хто деякий час був військовим, згодом став управителем царської Лівадії, що її за його часів облаштовано. В УРЕ не представлено.
ЛАЗАРОВИЧ Петро /н.? - +?; поховано?/- укр. політ. діяч, один з лідерів Союзу українців-самостійників (петлюрівців) та укр. Православної Автокефальної Церкви; в газ. Український голос” засудив ранні твори І.Франка. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛАЗАРУК Андроник Григорович /н. 03. 01. 1870, с. Уховецьк, тепер Ковельського р-ну Волин. обл. - + 06. 09. 1934, м. Борзна Черніг. обл.; поховано там само/- укр. художник і педагог, 1889 95 навч. у петерб. АМ; до 1915 викладав малювання в гімназіях, з 1915 жив і працював у Борзні, ініціатор створення Борзнянського краєзнавчого музею; в Лазарука навч. укр. художник В.Костецький.
ЛАЗОРИК Федір Семенович /пс. – Федь Маковичанин, Смуткожер, Дальнозір; н. 01. 04. 1913, с. Бехерів Бардіївського окр., Сх. Словаччина - + 04. 07. 1969, Братислава (УЛЕ: Пряшів); поховано там само/- укр. письменник Словаччини, громад.-культурний діяч, редактор журн. „Дружно вперед”. Закін. Пряшівську вчительську семінарію, учителював по шк. Закарпаття й Пряшівщини, організував газ. „Пряшівщина” і був її редактором. Він був першим укр. письменником, кеотрий писав літ. мовою. Йому належить кілька книжок віршів і прози.
ЛАЗУРСЬКИЙ Володимир Федорович / пс. – В.Л-ій, В.Л-скій; н.27. 10. (09. 11). 1865, м. Переяслав, тепер Переяслав-Хмельницький Київ. обл. - + 01. 05. 1947, Одеса; поховано там само ?/- укр. літератор, педагог. Закін. Лубен. гімназію 1888, Моск. ун- т; викладав у моск. серед. шк., 1894 став домашнім учителем у родині Л.М.Толстого, 1901 читав лекції в б-ках Лондона й Оксфорда, брав уч. в організації жін. вищих курсів в Одесі, 1909 захистив магістерську дисертацію і викладав на Вищих жін. курсах та в ун-ті. Опублікував низку наук. праць з л-ри. В УРЕ не представлено. В УЛЕ є.
ЛАКИЗА Іван Никифорович /н. 24 (12). 11. (УЛЕ: 25. 11; довідник „Письменники Радянської України”: 24 листопада 1895,м.Старжинськ (тепер Польща); О.Мукомела, „ЛУ”: 25 березня того самого року, містечко Козинці Радомської губ., тепер Польща - + 02. 11. 1938 особлива трійка УНКВС по Новосибірській обл. засудила Л. до страти без будь-яких додаткових звинувачень; довідник „Письменники Радянської України” подає дату смерті Л.: 27 липня 1938. Однак М.І.Кутинський добре знав Л. ще до його ув'язнення й зустрічав його в таборі в спецзоні „Теміртау в Гірській Шорії навесні 1939. Отже дати народження й смерті Л. треба ще уточнювати; загинув у Гірській Шорії на спорудженні залізниці Теміртау – Таштагол/- укр. письменник, літ. критик, журналіст. Середню освіту здобув у київ. гімназії, потм нав. На юр. ф-ті Ун-ту св. Володимира; 1918 вступив до партії боротьбистів, а навесні 1920 прейшов до КП (б)У. В роки громадянської війни Л. був комісаром бригади, пізніше працював інструктором Київ. губпарткому, секретарем Таращанського й Уманського повітових комітетів партії на Київщині. З 1925 працював редактором газ. „Пролетарська правда”, чл. редколегії журн. „Життя й революція” і „Глобус”; 1929 переїхав до Харкова, де працював редактором „Книгоспілки”, заст. гол. редактора вид-ва „Література фі мистецтво”. За книжку Черняка „Листи з чужих країн”, яка вийшла друком 1932 у вид-ві „ЛІМ”, заст. гол. редактора Л. виключено з партії. Він оскаржив це рішення парткому й переїхав до Москви. Там його в партії поновили, призначили зав. відділом наросвіти Бауманського району, але 19 грудня 1934 його заарештовано, а 9 березня 1935 спецконвоєм відправлено в Київ, 20 жовтня 1935 Л. відправлено в розпорядження Сибтабору, де він відбував покарання у спецзоні Теміртау на спорудження залізниці Теміртау-Таштагол, шпали й колії якої, за свідченням М.І.Кутинського, укладено прямо на українських кістках. В УРЕ не представлено, в УЛЕ є, але в урізаному вигляді.
ЛАН Олександр (див. Коршак Кироило Юхимович).
ЛАНГІНС Мартін Вільгельм /Марат Рудольфович; н. 1862 - + 1883, Петропавлівська фортеця, Петербург; поховано там само?/- укр. революц. народник, батько німець. Скінчив гімназію, навч. у Технологічному ін-ті в Петербурзі; актичний уч. одесько-херсонського гуртка „Чайковців” і „ходіння в народ” по Таврійській і Катеринославській губ., згодом – народоволець. Написав спогади про народницький рух 1973 – 74, які опубліковано в журн. „Архіви України” № 5 за 1979. В УРЕ не представлено.
ЛАКОТА Григорій /н. 31. 01. 1883, Галичина - + листопад 1950, Воркута,Сибір, поховано там само ?/- укр. церковний діяч, перемиський єпископ; висвячено в сан 1908, обрано з титулом Даніо 10. 02. 1926, висвячено 16. 05. 1926. Заарештовано кадебістами в червні 1946 і запроторено в Сибір на довгі роки.
ЛАППО-ДАНИЛЕВСЬКИЙ Олександр Сергійович /н. 15. 01. 1863, с. Удачне, тепер Криничанського р-ну Дніпроп. обл. - + 07. 02. 1919, Петербург; поховано там само/- рос. історик укр. походження, академік петерб АН з 1899. Закін. істор-філологічний ф-т Петерб. ун-ту (1886). Автор понад 150 наук. праць з історії Росії періоду феодалізму.
ЛАПЧЕНКО /Лапа, Лабченко Григорій Гнатович; н. 1801, с. Валява, тепер Городищенського р-ну Черкас. обл. - + 1876, Петербург? Поховано?/- укр. маляр, був кріпаком графа М.Воронцова. Навч. у Корсуні в маляра С.Превлоцького, пізніше –в Білій Церкві у художника Я.Нікітіна, згодом в О.Іванова (петерб. АМ), академіком якої став з 1842. Творча спадщина Л. невелика, бо ще замолоду втратив зір.
ЛАПЧУКОВА Марія /з дому Гальонька; н. 08. 02. 1896, м. Чекрнівці - + жовтень 1964, Губін, Польща; поховано там само/- укр. громад. діячка, журналіст, фольклорист, співробітник місячника „Хліборобська молодь”. Закін. ліцей ; під час першої світової війни працювала громад. учителькою в Чернівцях та ін. містах Галичини; по війні їй заборонили вчителювати й вона виїхала на Підляшшя; коли вийшла на пенсію, змогла жити у Львові в свого чоловіка; працювала у „Взаємопомочі” укр. учителькою і в місячнику „Хліборобська молодь”, уклала „Опис лікарських рослин”. Під час дрігої світової війни потрапила на примусові роботи до Німеччини, звільнившись, жила на Кашубських узгір'ях; квола на здоров'я, працювала тільки вдома, залишила зб. весільних медівниць і пісень, постійний читач „Нашого слова”. В УРЕ та УЛЕ не представлено.
ЛАТИШЕВ Василь Васильович /н. 29. 07. 1855, с. Дієве Рамешковського р-ну Тверської губ., тепер РФ - + 02. 05. 1921, Петроград; поховано там само/- рос. філолог ті історик, академік переб. АН з 1839. Закін. 1876 Петерб. істор.-філологічний ін-т. Автор понад 240 наук. праць з історії, географії, археології, етнографіки Скіфії, Кавказу, грецьких колоній на узбережжі Чорного моря і класичної філології.
ЛАТТА Василь Петрович /н. 29. 12. 1921, с. Пчолине, Сх.Словаччина - + 27. 06. 1965, Братислава; поховано там само 30. 06. 1965/- укр. славіст; підготував атлас укр. діалектів Сх. Словаччини, викладав у гімназіях Міжлабірець і Гуменного; працював доцентом філософського ф-ту ун-ту ім. Я.Коменського; був головою Чехословацької комісії укр. філології.
ЛАЦКО Іван /н. бл. 1795 - + після 1844, Великий Варадин, Словаччина; поховано там само/- закарпато-укр. поет, педагог, вірші писав латин. мовою, якою 10. 10. 1824 написав автобіографію. Навч. у Відні теології, але священиком не став, 1820 – 29 – бібліотекар Пряшівської б-ки, хотів емігрувати до Росії, але не поїхав, а з 1829 став секретаремграфа Чакі; 1843 – 44 був у Великому Варадині „актуаром духовних студій”, де й помер невідомо коли. Хоч безперечно був талановитий поет, та віршів його не було видано. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛАЩЕВСЬКИЙ Варлаам /світське – Василь; н. бл. 1704 - + 28. 07. 1774, Москва; поховано там само, могила в Стрітенській церкві Донського мнастиря/- укр. письменник, педагог, церквоний діяч. 1737 закін. Київ. духовну академію, 1738 постригся в ченці, 1739 – 47 викладав у Київ. дух. академії; 1753 – архімандрит Донського монастиря в Москві, згодом ректор Моск. дух. академії; 1754 обрано чл. св. Синоду. Автор шкільної драми та ін. творів. Г.Сковорода згадує Л. у творі „Брань арістратига Михаїла з сатаною”.
ЛЕ (Мойся) Іван Леонтійович /н. 22. 03. 1895, с. Придніпровське Чорнобаївського р-ну Черкас. обл. - + 09. 10. 1978, Київ; поховано там само/- укр. письменник єврейс. походження. Брав уч. у революц. подіях 1917 у Петербурзі і громадян. Війні в Україні. 1899 батько виїхв до Уфімської губернії, жив в Актюбинську та Оренбурзі, де Іван навчився грамоти, потім початкова шк., працював у Новоросійську, Темрюці, Єйську, Ілецьку, Уральську; з 1915 в армії; 1922 вступив на робітфак при київ. Політехніці, а потім учився на фвкультеті інженерів шляхів. Перші друковані рядки з 1914, з війни друкувався в журналах, у літературі систематично – з 1924, був чл. літорганізації „Гарт”; укремими виданнями вийшли книжки оповідань, повістей, нарисів. Автор істор. романів.
ЛЕБЕДЕВА Мотря /н.? - + молодою 1915; поховано?/- укр. співачка (драматичне сопрано) на другі партії; працювала в Театрі Миколи Садовського. В УРЕ не представлено.
ЛЕБЕДЄВ Олександр Георгійович /н. 1874, м.Казань - + 27. 01. 1936, Київ; поховано там само/- укр. ентомолог. Закін. фізмат ф-т Казан. ун-ту (1899), з 1900 – викладач Київ. політехніки, згодом – професор Київ. с.-г. ін-ту, редактор перших ентомологічних журналів: „Энтомологический вестник” (1912 – 14) та „Журнал практической энтомологии” (1916).
ЛЕБЕДИНЕЦЬ Михайло Мусійович /н. 1888 – + 17. 12.1934 розстріляно сталіністами за вироком виїзної сесії Верховноно Суду СРСР з 13 – 15 грудня; поховано?/- укр. письменник і держ. діяч. Закін. Ченстохівську гімназію (Польща). Навч. 1909 – 11 у Варшав. ун-ті (виключ. За уч. у студ. революц. русі й віддано в солдати) Прапорщик рос. армії; з травня 1919 – нарком юстиції Урср, з с ічня 1922 по січень 1924 на дипломатичній роботі. З лютого 1924 – голова Верх. Суду УРСР. Друк. У журн. „Мистецтво”, „Уж” („Універсальний журнал”), „Шляхи мистецтва”. Автор кількох зб. віршів. В УРЕ та в довіднику „Письменники Радянської України” не представлено. В УЛЕ вже є.
ЛЕБЕДИНСЬКИЙ Яків Микитович /н. 1858, м. Соколці Кобеляцького пов. - + ПІСЛЯ 1912, Одеса?; поховано?/- укр. зоолог. Закін. Полтав. духовне уч-ще, потім – семінарію; 1883 вступив на природничий ф-т Одес. ун-ту; 1887 – кандидат, 1890 – магістр; 1892 захистив магістерську дисертацію, з 1891 по 1898 викладав в Одес. ун-ті, згодом – у Харківському і Петербурзькому ун-тах; з 1904 – професор Одес. ун-ту. Автор наук. праць і звітів про наук. відрядження. В УРЕ не представлено.
ЛЕБЕДИНЦЕВ Костянтин Федорович /н. 13. 10. 1878, м. Радом, тепер Польща - + 25. 09. 1925, Київ; поховано там само/- укр. математик-методист. Автор шкільних підручників з алгебри, син укр. історика Феофана Л.; 1900 закін. Київ. ун-т, 1900 – 09 викладав математику в Київ. уч-щі і на Вищих жін. курсах; після 1917 активно включився в будівництво нової школи. Підручники Л. здобули широку популярність.
ЛЕБЕДИНЦЕВ Феофан Гаврилович /н. 12. 03. 1828, с. Зелена Діброва, тепер Городищенського р-ну Черкас. обл. - + 12. 03. 1888, Київ; поховано там само/- укр. іісторик, перший видавець і редактор (1888 – 87) журн. „Киевская ст арина”, 1851 – 64 викладав у Воронезькій і Київ. семінаріях та Київ. духовн. академії; досліджував історію, пізнавальне значення мають спогади про Т.Шевченка та його листи до поета. Про Л. тепло писав М.Сумцов.
ЛЕБЕДОВА Віра /справж. – Малицька Костянтина Іванівна; н. 1872, с. Кривопивник, біля Калуша, тепер Івано-Фр. обл. - + 22. 01. 1947, Львів; поховано там само/- укр. поетеса, жила в Чернівцях і Львові; тридцят ь років учителювала, редагувала дитячий журн. „Дзвінок” у Львові, після 1939 працювала бібліографом у Б-ці АН України у Львові. Літ. спадщина велика й розмаїта. Вперше надруковано її твір 1896 у журн. „Дзвінок” під пс. Ростик, найбільше писала для дітей. Останні роки жила у Львові, на її слова копозитори писали музику. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛЕБІДЬ Максим Максимович /н. 24. 11. 1889 („ЛУ” і „УЛЕ”: 1899, с. Келеберда, тепер Кременчуцького р-ну Полтав.обл., село з такою назвою є і в Черкаській обл.);1939 загинув у совєцьких концтаборах; поховано?/- укр. поет, походив з родини хлібороба. 1917 закін. Кобеляцьку гімназію, у якій прилучився до нелегального гуртка укр. юнацтва, саме тут він захопився історією України, її культурою й долею. 1917 переїздить до Києва і влаштовується на роботу у вид-во „Криниця”, 1923 повертається до Полтави, де очолює укр. театр ім. Марії Заньковецької, розпочавши літдіяльність у „Плузі”, друкується в газетах і журналах. 23. 06. 1934 Л. заарештовано в Харкові, де він на той час працював директором Будинку літераторів ім. В.Блакитного. В обвинувальному висновку, сфабркованому оперуповноваженим ДПУ УРСР Грушевським, стверджувалося, що його заарештовано „як члена контрреволюційної диверсійно-повстанської Української Військової Організації (УВО)”. Тодішній заст. наркома внутрішніх справ УРСР Кацнельсон санкціонував надіслати справу по звминуваченню Л на розгляд обласної наради при НКВС СРСР. Винесено ухвалу: „Лебедя М.М. за участь у контрреволюційній діяльності ув'язнити у виправнотрудовий табір строком на 5 років, рахуючи строк з 23 червня 1934.” Кару відбував у місті Чиб'ю (тоді Комі АРСР). Відомостей про дальшу долю немає.
ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ /н. бл. 1228 - + бл. 1301, с. Лаврів, біля Старого Самбора; 1767 ченці Лаврівського монастиря знайшли багатий саркофаг князя Л.Д. і перепоховали його і ін. місце, якого й досі (2006) не вдалося відшукати/- князь галицько-волинський, син князя Данила Романовича, після смерті якого (1264) успадкував Перемишльське князівство і Львів, а після 1269 – Галич, Белзьке, Холмське і Дорогочинське князівства. З ім'ям Л.Д. пов'язують назву міста Львова.
ЛЕВАДА (повне – Косяк-Левада) Олександр Степанович /н. – 26. 11. 1909, с. Кривчунка, тепер Жашківського р-ну Черкас. обл. - + 16. 12. 1995, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/- укр. письменник і громад. діяч. Батьки вчителі. Навч. у Вінн. пед. ін-ті, працював учителем, журналістом. По війні – заст. міністра кінематографії України, заст. міністра культури, секретар Спілки кінематографістів, секретар правління СПУ. Опублікував чимало книг. Серед них: „Безвірники штурмають Дніпро”, „Балканський щоденник”, „Камо”, „Марія”, „Фауст і смерть”, „Бути чи не бути?”, кіносценарій „Родина Коцюбинських”.
ЛЕВАНДА Іоанн /справж. – Сікачка Іван Васильович; н. березень 1734, Київ - + 25. 08. 1814; там само й поховано, могила в Софійському соборі/- укр. письменник і церковний діяч, походив з родини шевця. Закін. 1760 Київ. духовну академію, протягом двох років був тут викладачем, з 1763 – священик києвоподільського Успенського собору, 1786 призначено кафедральним протоієреєм. Автор численних „слів”, поцучень і листів. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛЕВАШОВ Василь Васильович /н. 1783 - + 1848; поховано?/- рорс. Генерал, належав до близького оточення царів Олександра I Миколи I; вів допит декабристів і був чл. суду над ними; з 1832 – київський, подільський і волинський генерал-губернатор, з 1833 – граф; уславився в Києві брутальним і безтактним ставленням до 70-літнього фельдмаршала Сакена, штаб якого був у Києві, поводився як вандал з київською старовиною, через що весь час ворогував з місцевим митрополитом, який її захищав; з 1838 – у державній Раді, до смерти залишився одним з найдовіреніших слуг царя Миколи I. В УРЕ не представлено.
ЛЕВЕНЕЦЬ Михайло /н. 26. 09. 1911, м. Броди, тепер Львів. обл. - + 16. 02. 1991, Париж, Франція; поховано там само, могила на цвинтарі Монпарнас/- укр. церковний діяч на еміграції, довголітній парох катедрального собору св. Володимира Великого в Парижі. Теологію Л. студіював у Богословській академії Львова (1933 – 39), вивсячени митрополитом кир Андрієм 1939 – 41 – секретарем архієпископа Йосипа Сліпого, з 1943 по 1945 був капеланом дивізії „Галичина”; з полону в Ріміні прибув до Німеччини, де виконував функції канцлера апостольської візитатури УКЦ в Парижі, а після – парох Катедри св. Володимира в Парижі; 1963 отримав почесне звання шамбеляна від папи Павла VI, у Парижі опікувався укр. шк. при церкві, був капеляном СУМ, брав активну уч. у громад. житті українців Франції, чл. управи НТШ в Сарселі, Франція. В УРЕ не представлено.
ЛЕВИНСЬКИЙ Володимир /н. 1880 - + 1953, на еміграції; поховано?/- укр. учений-економіст, публіцист, теоретик укр. соціалістичного руху, однодумець і однопартійєць В.Винниченка. В УРЕ не представлено.
ЛЕВИНСЬКИЙ Іван Іванович /н. 05. 07. 1851, м. Долина, тепер Івано-Фр. обл. - + 04. 07. 1919, Львів; поховано там само/- укр. архітектор. Закін. 1875 Технічну академію; організував архітектурно-проектну майстерню і разом з ін. архітекторами спорудив багато будівель у Галичині, у Львові – будинок т-ва „Дністер” (1905), „Муз. ін-ту” (1914 – 16), „Бурси укр. пед. т-ва” (1906 – 08); використовував принципи модерну і форми укр. нар. архітектури.
ЛЕВИНСЬКИЙ Степан Іванович /н. 1897 - + після 1930-х рр.; поховано?/- укр. політ. діяч у Галичині. В УРЕ не представлено.
ЛЕВИТСЬКИЙ Борис Григорович /н. 27. 04. 1890, м. Умань, тепер Черкас. обл. - + 02. 05. 1953, Полтава; поховано там само/- укр. учений у галузі ветеринарії і зоотехніки, засл. діяч науки України з 1946. Закін. Харків. вет. ін-т; працював у Деркачівському уч-щі землеробства, на Полтав. протичумній і зоотехнічній станціях; з 1944 – викладач (з 1950 – професор) Полтав с.-г. ін-ту; запропонував метод дріжджування кормів.
ЛЕВИТСЬКИЙ Володимир Фавстович /н. 06. 06. 1854, с. Старостинці, тепер Погребищенського р-ну Вінн. обл. - + 26. 10. 1939, Харків? Поховано?/- укр. економіст, академік АН України з 1925. Закін. 1878 Одес. ун-т, викладав у Харків. ун-ті (1893 – 1917), професор Харків. с.-г. ін-ту (1919 – 31). Автор ряду праць з політекономії та історії нар. господарства тощо.
ЛЕВИТСЬКИЙ Микола Васильович /н. 25. 03. 1859, с. Хмільна, тепер Канів. р-ну Черкас. обл. - + 01. 12. 1936, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, ліворуч по гол. алеї, поблизу могили С.Васильченка, надгробок з написом: „Артільний батько Микола Левитський 1859 – 1936”; у спільній огорожі окрема могила з написом: „М.В.Сікачинський, пом. 1920”/ - укр. громад. діяч ліберальний народник, кооператор; 1885 закін. Харків. ун-т, був адвокатом, секретарем земельної управи, в 1890-х рр. організував низку с.-г. кооперативних артілей, які зрештою розпалися; у 1920-х рр. можна було бачити на розмаїтих зібраннях, поюбляв виголошувати промови, якось полемізував з в'їдливим Валеріаном Поліщуком, то аж не стримався: „Ще душа ваша не була в папаші запроектована, як ми вже добивалися комунізму!” А дружина Л., росіянка-лікарка, розлючена чоловіковими вболіваннями за нещасну долю України з вини Москви, порізала ножицями ши рокі чоловікові штани-прапор у шаленстві примовляла; „А ми вас, хохлов, побєділі!”
ЛЕВИЦЬКА Анастасія Зиновіївна /справж. – Кашко; н. 16.02. 1898, с. Куликівка, тепер Черніг. обл. - + 06. 09. 1955, Харків; поховано там само, могила на Тринадцятому цвинтарі/- укр. співачка (меццо-сопрано), нар. артистка УРСР. 1927 закін. Київ. муз.-драм. ін-т, 1927 – 30 – солістка Київ., 1930 – 49 – Харків. театрів опери та балету; 1950 – 55 – професор Харків. консерваторії.
ЛЕВИЦЬКА (Крушельницька) Галина Львівна /н. 23. 01. 1901, с. Порохник, тепер Польща - + 13. 07. 1949, Львів; поховано там само, могила на Личаковому цвинтарі/- укр. піаністка й педагог. 1920 закін. Держ. академію музики та образотворчого мистецтва у Відні (Австрія), 1921 – 39 – педагог по класу фортепіано у Вищому муз. ін-ті ім. М.Лисенка у Львові, 1940 – 41 і 1944 – 49 – професор Львів. держконсерваторії ім. М.Лисенка, хормейстер муз. шк.-десятирічки. Виступала з концертами.
ЛЕВИЦЬКИЙ Володимир Йосипович /н. 31. 07. 1872, Тернопіль - + 13. 07. 1956, Львів; поховано там само, могила на Личаковому цвинтарі/- укр. математик. Закін. 1895 Львів. ун-т, 1901 здобув ступінь доктора філософії, 1894 – 1918 учителював по галицьких гімназіях, в ун-т не пускали поляки. 1920 – 25 викладав математику в Тажмному укр. ун-ті; 1893 видрукував першу працю з вищої математики укр. мовою, 1939 – 53 – професор Львів. ун-ту. Автор бл. 100 праць з математики, фізики, астрономії.
ЛЕВИЦЬКИЙ Володимир Лукич (див. Лукич Василь).
ЛЕВИЦЬКИЙ Володимир Софронович /н. 16. 08. 1888, с. Кричка, тепер Богородчанського р-ну Івано-Фр. обл. - + 14. 02. 1980, Нью-Йорк, США; поховано там само/- громад. діяч укр. еміграції в США, редактор укр. газ. Громадський голос”. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛЕВИЦЬКИЙ Григорій Васильович /н. 27. 10. 1852, Харків - + 1918, м. Юр'єв, тепер Тарту, Естонія; поховано там само/- укр. астроном. Закін. 1874 Петерб. ун-т; працював на Пулковській обсерваторії, з 1879 – доцент Харків. ун-ту, сприяв створенню Харків. астором. обсертваторії, ппрофесор Юр'євського (тепер Тартуського) ун-ту, 1898 – 1908 – директор астрономічної обсерваторії, 1915 – 18 – голова Рос. астрономічного т-ва. Автор численних наук. праць з австрономії та історії цієї науки.
ЛЕВИЦЬКИЙ (Левицький-Ніс) Григорій Кирилович /н. бл. 1697, с. Маячка, тепер Новосанжарського р-ну Полтав. обл. - + 19. 05. 1769; там само й поховано/- укр. маляр і гравер різцем на міді, представник укр. барокко, походив з козацької родини Носів; батько Дмитра Григоровича Л. навчався в Польщі, у Вроцлаві та Київ. духовн. академії4 на поч. 1730-х рр. діяльність Л. була пов'язана з Київською духовною академією; 1737 виконав серію гравюр для кишенькового видання Києво-Печерської лаври „Євангелія” та „Апостола”, 1752 і 1757 оздобив гравюрами велике видання „Апостола”, оформив розкішні подарункові гравюри на честь лаврських архімандритів Романа Копи (не пізніше 1730) та Іларіона Негребецького (1738), митрополита Рафаїла Заборовського (1739), у яких Л. виявив себе майстром портрета й архітектурних зарисовок, створив цикл гравюр для подарункового видання М.Козачинського „Філософія Арістотеля” на честь Олексія Розумовського (1745, Львів); з 1741 Л. оселився в селі Маячці, де став священиком місцевої церкви і працював як художник.
ЛЕВИЦЬКИЙ Дмитро Григорович /н.1735, Київ - + 16. 04. 1822, Петербург; поховано там само, могила на Смоленському цвинтарі//- видатний укр.(росіяни його називають „русскім”) художник-портретист, син Григорія Кириловича Л.-Носа, академік петерб. АМ з 1770. Навч. у батька та в О.Антропова; бл. 1758 переїхав до Петербурга, а 1762 працював у Москві. 1771 – 88 – керівник портретного класу петерб. АМ. Автор численних т. з. парадних портретів, що відзначаються яскравою майстернфістю, витонченою композицією і насиченим колоритом. Творчість Л. – одне з найбільших досягнень реалістичного портрета 18 ст., його біограф В.П.Горленко так писав про художника: „Пензель його ніжний, відчуття барв і смак – запаморочливі, праці його належать до вершин того, що дало вишукане 18 сторіччя і в своєму роді ледве чи буде коли перевершено; строга правда, з якою він передавав людину, ріднить його з давніми майстрами, а також подає руку найновішому реалізмові; і в цьому виявилась його самобутність і риси українського народу, з якого він вийшов”.
ЛЕВИЦЬКИЙ Іван Омелянович /н. 18. 01. 1850, с. Берлоги Калуського пов., тепер Івано-Фр. обл. - + 30. 01. 1913, Львів; поховано там само/- укр. бібліограф. Закін. філософ. ф-т Віден. ун-ту, деякий час поділяв погляди москвофілів; з 1909 очолював Бібліографічну комісію НТШ; почав працювати над бібліографією з 1877, його праці відзначаються повнотою і точністю, зберігаючи й понині наукове й довідкове значіння. Автор тритомної „Української бібліографії Австро-Угорщини”.
ЛЕВИЦЬКИЙ Іван Семенович (див. Нечуй-Левицький Іван Семенович).
ЛЕВИЦЬКИЙ Іларіон /н.? - + ?; Поховано?/- діяч укр. науки й культури, професор Києво-Могилянської колегії. Автор рукописного філософського трактату. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛЕВИЦЬКИЙ Йосип Іванович /н.1801,с.Баранівці Самбірського р-ну Львів. обл. - + 24. 05. 1860, м. Дрогобич, тепер тієї самої обл.; поховано с. Нагуєвичі Дрогобицького р-ну, тієї самої обл. /- укр. письменник, педагог, культур. діяч. Закін.1825 Віден. духовну семінарію, викладав церковнослов'янську мову в Перемиській семінарії, потім був священиком по селах. Автор першої граматики укр. мови в Галичині (нім. мовою, 1830). Автор підручників, писав „язичієм.” В УЛЕ – докладніше.
ЛЕВИЦЬКИЙ Йосиф /н.? Галичина - + 15. 06. 1730, м. Почаїв; поховано там само/- укр. церковний діяч. Папське бреве на адміністрування Луцьком, датоване 14. 08. 1711, вручене єпископу Холма Левицькому, Л. згадує, що його адміністрування припинено, оскільки Виговського було обрано новим єпископом Луцька. На єпископа посвячено Л. в Перемишлі 24. 06. 1711. Номіновано на єпарха Холма 22.05. 1710. В УРЕ не представлено.
ЛЕВИЦЬКИЙ Кость /н. 1859, Галичина - + 1942 закатовано комуністами в Москві; поховано?/- видатний укр. політ. діяч; 1918 був головою Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР); тепер кол. вул. Маяковського у Львові носить його ім'я.
ЛЕВИЦЬКИЙ Леонід Миколайович /н. 08. 11. 1917, с. Міньківці, тепер Андрушівського р-ну Житомир. обл. - + 25. 12. 1943 під час 2-ї світової війни загинув у бою під Новоросійськом, тепер РФ (УЛЕ: 27. 12. 1943, с. Забілоччя тієї самої обл.), де й поховано/- укр. поет. Нвіч. У Київ. ун-ті (1937 – 41); на фронт пішов „добровольцем”. Перші вірші надрукував 1938 у журн. „Радянська література” (тепер „Вітчизна”). УРЕ стверджує, що Л. загинув у бою в с. Забілоччя на Житомирщині. Посмертна книга „Недоспівана пісня” (1959).
ЛЕВИЦЬКИЙ Леопольд Іванович /н. 07. 08. 1906, с. Бурдянівці, тепер Борщивського р-ну Терноп. обл. - + 14. 05. 1973, Львів; поховано там само/- укр. художник, засл. діяч мистецтв УРСР. Навч. у Краків. (Польща) академії красних мистецтв у Ю. Мегаффера і К.Дуніковського; 1932 створив цикл гравюр на соціальні й антиклерикальні теми, за що було виключено з академії. З 1946 жив і працював у Львові.
ЛЕВИЦЬКИЙ Микола /н. 1870, Галичина - + 01. 08. 1944, Варшава, Польща; поховано там само/- укр. співак (тенор), режисер і педагог. 1839 закін. Львів. консерваторію (клас В.Висоцького), 1898 – 1915 – соліст (з 1908 – режисер) Варшавської опери, 195 – 23 – режисер рос. опери в Тбілісі (Грузія), 1923 – 27 – опери у Львові. На сцені виступав разом з О.Мишугою та Сололмією Крушельницькою.
ЛЕВИЦЬКИЙ Микола Феодосійович /н. 08. 06. 1819, Чернігівщина - + 14. 02. 1885, Київ; поховано там само/- укр. педагог, методист початкової освіти, послідовник українця К.Д.Ушинського. Закін. Київ. духовну семінарію, потім Київ. ун-т; з 1846 учителював по шк. Київщини, Чернігівщини, з 1858 – в уч-щах і гімназіях Києва. Працював над питаннями змісту й методики почат. освіти, відзначався глибоко гуманним ставленням до учнів. Автор ряду статей.
ЛЕВИЦЬКИЙ Мирон /н. ?, Галичина - + 17. 07. 1993, США; поховано там само/- один з визначних мистців укр. зх. діаспори, маляр, графік і письменник. 1992 приїздив до отчого краю, у виставочних залах Києва, Львова, Чернігова демонструвалися його мистецькі праці. Автор зб. талановитих новел, п'єс, більшість з яких перекладено й англ. мовою. Вся його малярська й літ. діяльність пройнята любов'ю до рідного народу, якому він щиро бажав побудувати незалежну демократичну державу. Був довголітнім чл. Об'єднання укр. письменників „Слово”. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛЕВИЦЬКИЙ Модест Пилипович /пс. і крипт. – М.Пилипович, Виборний Макогоненко, М.Поліщук, М.Вигнанець, Залізний Служащий, Дід Модест, М.Л. та ін.; н. 13 (25). 07. 1866, с. Вихилівка, тепер Ярмолинецького р-ну Хмельн. обл. - + 16. 06. 1932, м. Луцьк; поховано там само/- укр. письменник і публіцист. Закін. Київ. ун-т (1888 -історико-філологічний, 1893 – медичний ф-ти); працював лікарем, 1917 – 27 жив у Греції та Чехословаччині, з 1927 – у Луцьку. Друкуватися почав 1901. Автор талановитих оповідань, граматики укр. мови, наук-популярних праць з медицини, перекладав твори зх-європ. л-ри. Комуністи його свідомо замовчували й „шили” йому націоналізм з усілякими „ізмами”.
ЛЕВИЦЬКИЙ Орест Іванович /пс. – И.Беркут, Левко Маячинець, Л.Орленко, О.Орленко та ін.; н. 13. 12. 1848, с. Маячка, тепер Новосанжарського р-ну Полтав. обл. - + 09. 05. 1922, Київ(УЛЕ:с.Драбівці, тепер Золотоніського р-ну Черкас. обл.); поховано?/- укр. історик, правознавець, письменник, археолог, архівіст, етнограф, академік з 1919. Закін. 1874 Київ. ун-т, був секретарем Тимчасової комісії для перегляду давніх актів (1874 – 1921), чл. Історичного т-ва Нестора-літописця, НТШ, співпрацював у журн. „Киевская старина”; 1919 – 21 – заст. президента АН України; був послідовником О.М.Лазаревського. Автор істор. оповідань і повістей.
ЛЕВИЦЬКИЙ Остап Михайлович /пс. і крипт. – Остап Ковбасюк, Драла, Муха, О.І. та ін.; н. 02. 10. 1839, с. Раковець, тепер Городенківського р-ну Івано-Фр. обл. - + 12. 06. 1903, Станіслав, тепер Івано-Франківськ /- укр. письменник і перекладач. Закін. 1869 Львів. ун-т; друкувався з 1862; писав і польс. мовою, перекладав з нім. мови.
ЛЕВИЦЬКИЙ Павло Григорович /н. 1756, с. Маячка, тепер Новосанжарського р-ну Полтав. обл. - + 1838, Петербург? Поховано?/- відомий інженер, син укр. художника Григорія Кириловича Левицького-Носа та рідний брат видатного укр. художника-портретиста Дмитра Григоровича Л. Будував Ревельську гавань, набережні Фонтанки в Петербурзі та Москви-річки в Москві. В УРЕ не представлено.
ЛЕВИЦЬКИЙ Федір Васильович /н. 14. 05. 1858, Новоукраїнка, тепер Кіровоград. обл. - + 19. 02. 1933, Чернігів; поховано там само, могила на Міському цвинтарі/- укр. актор, режисер, театральний діяч, засл. артист України з 1926. По закін. духовної семінарії (1877) вчителював у Новоукраїнці, де заснував аматорський театр. гурток; 1888 – 92 – актор у трупі М.Кропивницького, потім у трупах О.Суслова, М.Садовського; 1905 – 08 керував власною трупою, 1909 – 17 – у Театрі М.Садовського, 1917 – 19 – у Нац. зразковому театрі та Укр. держдрамі (Київ); один з найталановитіших учнів М.Кропивницького: нар. гумор, почуття правди, сценічна привабливість, витончене володіння мелодикою мови характеризують творчість Л.
ЛЕВИЦЬКИЙ Юліан /н. 1874, Тернопіль - + 1925; там само й поховано/- укр. педагог. Закін. Львів. ун-т, навч. історії й географії в Терноп. гімназії, 1918 – 19 був директором Терноп. жін. гімназії „Рідна школа”, а в 1920 – 24 – директором укр. чол. гімназії. Автор підручників „Географія” (1911), „Історія краю” (1895). В УРЕ не представлено.
ЛЕВІЦЬКИЙ Лука /н. 1815, Галичина - + 30. 07. 1892, Белз, тепер Сокальського р-ну Львів. обл. ; поховано там само, з ініціативи й на кошти громади – в мурованому гробі/ - укр. громад. діяч, парох у Белзі (чи Бельцях?); заснував там ще за 40 років до смерті школу, батько редактора „Зорі”. В УРЕ не предсчтавлено.
ЛЕВКОВСЬКИЙ Дмитро /н. 26. 10. 1759, Галичина - + 1821, Дрогобицький Василіянський монастир, де й поховано/- укр. письменник, педагог, жив у Росії, Польщі, Німеччині, 1777 – у м. Барі, тепер Вінн. обл., 1783 – авдитор філософії у Львові. Автор численних акростихів. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛЕВЧЕНКО Гаврило К... /н. бл. 1880, Пирятин? - + після 1925; поховано?/- маловідомий, але плодовитий і активний укр. письменник. М.Зеров іронічно називав його „великим оповідачем з Пирятина”; виступив у л-рі десь після 1905, останній нарис надрукував 1925. В УРЕ немає, а в УЛЕ І.М.Лисенко докладніше розповідає про свого дальнього „колегу”.
ЛЕВЧЕНКО Григорій Андріянович /н. 30. 11. 1901, Новоселиця, тепер Попілнянського р-ну Житомир. обл. - + 19. 02. 1944, від сухот, Київ; поховано там само/- укр. мововзнавець. Закін. Київ. ІНО 1926; працював у Херсон. пед. ін-ті, Харків. та Київ. ун-тах (з 1934(, у 1930-х рр. брав уч. у впорядкуванні укр. правопису. Автор праць з історії мови. Основна праця „Місце Шевченка в історії української літературної мови” (1939).
ЛЕВЧЕНКО Микита Васильович /н.1858, м. Севастополь - + 1921, м. Саратов, тепер РФ; поховано там само?/- укр. революц. народник. Працював складачем у друкарнях Києва, Харкова, Одеси; з 1876 друкував народницькі прокламації; 1878 активно сприяв втечі з в'язниці євреям Дейчу, Бохановському, Стефановичу та ін.; 1879 засуджено на 15 років каторги за нелегальну друкарню, а за невдалу втечу з каторги дістав ще додаткових 10 років; 1895 переселено в Якутську губ. ; 1905 повернувся в європейську частину Росії, оселився в Саратові, прилучився до есерів.
ЛЕВЧЕНКО Михайло Олександрович /н. 04. 11. 1922, с. Слободо-Петрівка, тепер Гребінківського р-ну Полтав. обл. - + 24. 01.1989, Одеса, трагічно загинув; поховано там само/- укр. літературознавець, критик, доктор філол. наук з 1966. Досліджував укр-рос. літ. зв'язки. Автор книг „На півдні” (1959), „Чехов у зв'язку з Україною” (1960) тощо.
ЛЕВЧЕНКО Петро Олексійович /н. 11. 07. 1856, Харків - + 27. 01. 1917; там само й поховано/-укр. художник-реаліст. Початкову худож. освіту здобув у Д.Безперечого, 1878 – 83 навч. у петерб. АМ у М.Клодта і В.Островського; 1886 – експонент пересувних виставок; переважно пейзажист, витончений маляр і колорист, чудовий рисувальник.
ЛЕВЧЕНКО Федір Іванович /н. 20. 06. 1876, с. Кононівка, тепер Лубенського р-ну Полтав. обл.- + 24. 04. 1937, Житомир; поховано там само/- укр. грунтознавець. 1904 закін. с.-г. відділ Київ. політех. ін-ту; з 1922 – доцент, згодом професор, зав. кафедри Київ. агроінженерного ін-ту цукрової промисловості та Житомирського с.-г. ін-ту. Вивчав грунти в Україні, Каракумах тощо; наук. праці і його грунтові карти використано при складанні карти грунтів УРСР.
ЛЕВЧУК Григорій /н. 07. 02. 1922, м. Червоноград Львів. обл. - + 10. 12. 2000; там само й поховано/- укр. військ. діяч, чл. Головної Булави, голова Червоноградської станиці Братства ОУН-УПА з дня її заснування. Походив з багатодітної національно свідомої родини. Після закін. початкової шк. продовжував навчання у Львові, де вступив до спортивно-молодіжного т-ва „Луг”. Включається в національно-патріотичний рух під час більшовицької та німецької окупацій. Діяльність широкопланова, охоплює Львівщину, Волинську, Рівненську обл. Проходить військовий вишкіл з березня 1943 на Рівненщині в лавах УПА: в бою куреня „Лисого”, „Рудого” з червоними партизанами був тяжко поранений. Після лікування в підпільному шпиталі направлено інструкторосм вишколу молодих стрільців УПА. Згодом - кущовий політвиховник, після вступу в ОУН – провідник в Матвіївському районі на Волині. 13 жовтня 1945 підступно спровокований зв'язковим із Володимир-Волинського і заарештований енкаведистами. По кількамісочному слідстві військ. трибунал засудив Л. на 25 років таборів суворого режиму і 5 років позбавлення прав. Покарання відбував у Мордовії, Караганді, Дубовці, Екібастузі. Разом з друзями організував чл. ОУН, уч. УПА, підтриму4ючи на дусі зневірених. Його переводять у Кенгірський табір, але й там він організував повстання, яке тривало 41 день, після чого його було засуджено на кару смерті. 1955 із камери смертників етаповано до Львова у в'язницю Лонцького на переслідство, де перебував до звільнення 1956. З перших днів національного відродження включився громад-політичне життя. Але знекровлене здоров'я далося взнаки. В довідниках не представлено.
ЛЕДЯНКО Микола Панасович /н. 27. 10 (08. 11). 1898, с. Башарівка, тепер Радивілівського р-ну Рівненської обл. - + 06. 08. 1963, Харків; поховано там само/ - укр. письменник. Перше оповідання надрукував 1925 у журн. „Червоний шлях”. 1918 закін. Дубнівську гімназію, працював у ревкомі, в нар. освіті, викладав, чл. літорганізації ВУСПП. Автор п'єс і романів.
ЛЕЙТЕС Олександр Михайлович /н. 03. 12. 1899, м. Брест-Литовське, тепер Брест, Білорусія - + 03. 05. 1976, Москва; поховано там само/- укр. (УЛЕ: і рос.) літературознавець. Закін. 1922 Харків. ІНО, чл „Гарту”, ВАПЛІТЕ. Автор статей з новітньої укр. л-ри („Шлях до роману”, 1926; „Наш літературний урбанізм”, 1927; „Павло Тичина”, 1941 та ін. Разоом з М.Яшеком підготував і видав бібліографічний довідник „Десять років української літератури”, 1917 – 27); т. 1 – 2, 1928, т. 2 перевидано, 1930.
ЛЕЛЕКАЧ Микола Михайлович /н. 19. 12. 1907,с. Коритняни, тепер Ужгородс. р-ну Закарпат. обл. - + 05. 09. 1975, м. Ужгород; поховано там само/- укр. літературознавець, зосліджував, зоврема, л-ру Закарпаття 17 – 18 ст.; 1929 в Ужгороді у часописі „Підкарпатська Русь” (7, стор. 164), розглядаючи „Коритянський збірник церковних і світських пісень”, Л. зокрема писав: „... ці пісні в нас прийнялися без значної зміни, показує на єдність національного почування й те, що наші предки жили тою культурою, яка витворилася зап Карпатами. Таке перенимання літератури в середній добі знаходимо в кожній літературній галузі. Коли переглянемо наші літературні пам'ятки із-за Карпат, то переконаємося, що підкарпатська література не є окремішньою, але з тамтою творить одну цілість”. В УРЕ і в довідникові „Письменники Радянської України” не представлено. В УЛЕ вже є.
ЛЕЛЯВСЬКИЙ Микола Семенович /н. 1853 - + 09. (УРЕ: 19) 02. 1905, Київ (УРЕ: Петербург); поховано там само, могила–мавзолей у Видубицькому монастирі, поблизу Георгіївського собору, над входом напис: „1905”, а нижче: „Н.С.Лелявський”, зоку біля дверей таблиця з написом: „Видатний російський учений інженер-гідротехнік, основоположник учення про формування річкових русел (треба б – річищ) Микола Семенович Лелявський 1853- 9. 2. 1905”/- укр. гідротехнік. 1875 скінчив Петерб. інженерів шляхів, 1875 – 94 під керівництвом Л. виконано значні дослідні та виправні роботи на Прип'яті та Дністрі біля Києва; розробив нову систему виправних робіт на судноплавних річках, яка дістала високу оцінку в Гаазі на Міжнародному конгресі. Київ. вул. Видубицька- меморіальна таблиця на склепі на території Видубицького історико-архітектурного заповідника, виготовлена з білого мармуру й написом: „Виготовлено 10 квітняф 1958 р. Виготовлено за проектом архітектора Г.Я.Данилової”. Двічі - „виготовлена” в одному реченні, не кажучи вже про інші ляпи. Це жах!
ЛЕНАРД (Lenard) Леопольд (н.1879, с. Свибне, поблизу м. Радече, Словенія - + 1962, Бєлград; поховано там само/- словенський критик, славіст, публіцист, перекладач. Навч. в Інсбрук і Краків. ун-тах; з 1921 жив у Бєлграді. Літ. діяльність почав 1902 як журналіст. Пропагував ідеї єдності й дружби слов'ян. народів, досліджував їхню історію і культуру. Пропагував творчість класиків укр. л-ри: І.Котляревського, І.Франка, Ольги Кобилянської тощо.
ЛЕОНТІЙ /до чернецтва – Лука Степанович Яценко; н. 18. 10. 1726, с. Мачухи, тепер Полтав. обл. - + 1807, Константинополь, тепер Стамбул, Туреччина; поховано там само/- укр. письменник, мандрівник; походив з роду Яна Зеленського, дід по матері – Влас Яновський; син козацького полковника, жив у Пушкарівці, де вчився грамоти в пана Яна Орловського, та швидко, через старість батьків, узявся, як сам пише, за ножиці, голку й наперсток; любив різьбити по дереву. В Пушкарівці був жіночій монастир і монахиня Євпраксія Бородаївна, у якої він брав читати книжки, умовила його поступити разом з батьками до полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1745). Л. мав чудовий тенор, дев'ять років був протодияконом, тут же прийняв чернецтво, 1763 помандрував до святих місць Сходу і залишив опис подорожі в 13-и тома х, дев'ять з них зберігалися в б-ці „Азіатського департаменту мін-ва закордонних справ Росії”, томи 10 -12 втрачено, а 13-й – у Моск. архіві МЗС; опис кінчається 1803 роком; стилем і змістом близько підходить до „Странствованій” Василя Григоровича-Барського, про якого Л. згадує, називає його старшим братом і вчителем, а зве „молодший Григорович”; 1766, вертаючись на батьківщину, спинився в Константинополі, погодився залишитись при російській місії; під час російсько-турецької війни за Катерини II з ін. українцями й росіянами сидів у Семибаштовому замкові. Звільнившись, виїхав в Україну; при рос. посольстві був до 1799, коли через хворобу вийшов на пенсію. Помер у Констинтинополі в сані архімандрита. Крім опису подорожі залишив у рукописах ще твори, між іншим, опис Запоріжжя. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ, натомість, не представлено.
ЛЕОНТОВИЧ Богдан /н.1812 - + 1886; поховано?/- укр. громад. діяч у Галичині, письменник, співробітник „Зорі галицької”; 1870 – 71 – редактор „Основи”. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛЕОНТОВИЧ Володимир Григорович /н. 27. 07. 1881, м. Гадяч, тепер Полтав. обл. – + 29. 04. 1968, Київ; поховано там само/- укр. іншенер-будівельник і вчений, професор з 1940. По закін. Київ. політех. ін-ту проводив інженерно-геодезичні дослідження на Волині, займався відбудовою архітектурних пам'яток у Житомирі, Рес таврував замок в м. Острозі, спорудив (за проектом архітектора В.М.Максимова) храм-пам'ятник на козацьких могилах під Берестечком; з 1914 працював у Києві.
ЛЕОНТОВИЧ Володимир Миколайович /пс. і крипт. – Вол. Левченко, В. Л-ко, Л. Давній та ін.; н.24. 07 (05. 08) 1866, хутір Оріхівщина, тепер с. Хорольського р-ну Полтав. обл. - + 10. 07. 1933, Прага, Чехія; поховано там само/- укр. письменник, походив з поміщицької родини. Закін. юр. ф-т Моск. ун-ту; в укр. л-ру увійшов на поч. 1990-х рр. під пс. В.Левченко; писав повісті та оповідання, в яких найбільше спинявся на стосунках між народом та інтелігенцією, чл. київ. „Старої громади” й ТУПу; 1906 видавав журн. „Нова громада”. 1906 – 1914 – перші укр. нар. газети „Громадська думка” і „Рада” (разом з В.Симиренком і Б.Чикаленком). 1907 – 19 був чл. редакції „ЛНВ”, з 1919 жив у Болгарії, Сербії, Німеччині. В УРЕ не представлено. В УЛЕ є.
ЛЕОНТОВИЧ Микола Дмитрович /н. 13. 12. 1877,Селевинці, присілок Монастирок, тепер с.Немирівського р-ну Вінн. обл.- + 23.01.1921 загинув від рук більшовицьких найманців у батьківській хаті, с. Марківка, тепер Теплицького р-ну Вінн. обл.; поховано на цвинтарі с. Марківки; Київ, вул. Січнева, 2, меморіальна таблиця з чорного граніту на фасаді буднку, напис: „У цьому будинку в 1919 – 1920 рр. працював видатний український композитор Микола Дмитрович Леонтович 1877 р. – 1921 р. Урочисте відкриття таблиці відбулося 15 жовтня 1965 року. Виготовлено за проектом архітектора В.П.Шевченко”/- укр. композитор, творець класичних хорових обробок укр. нар. пісень. 1889 закін. Кам'янець-Подільську духовну семінарію; вчителював, зорганізував у с. Чукові на Поділлі учнівський симфонічний оркестр, 1901 склав свою першу зб. обробок укр. нар. пісень для хору без супроводу; 1903 видано його „Другу збірку пісень з Поділля”. У Петербурзі склав іспит на звання регента; вчителюючи на ст. Гришине, тепер Красноармійське Донецької обл., вперше в Україні зорганізував (1904) хор робітників-залізничників, згодом повернувся на Поділля й оселився в Тульчині. В історію укр. нац. музики Л. увійшов як великий майстер класичних хорових обробок укр. нар. пісень.
ЛЕОНТОВИЧ Олександр Васильович /н. 01. 11. 1869, Київ - + 15. 12. 1943, Москва; поховано там само/- укр. фізіолог і нейрогістолог. Академік АН України з 1929, засл. діяч науки УРСР з 1939. Закін. мед. ф-т Київ. ун-ту (1893), з 1898 – викладач Київ. політех. ін-ту, 1913 – професор Моск. с.-г. ін-ту, з 1936 – зав. відділом ін-ту клінічної фізіології АН України; праці, присвячені питанням нервової системи.
ЛЕОНТОВСЬКИЙ Василь Петрович /н. 2-а пол. 19 ст., Полтава - + після 1912, м. Тиврів, тепер смт Тиврівського р-ну Вінн. обл.; поховано там само/- дослідник філософії Г.Сковороди. Скінч. Полтав. духовнцу семінарію. Син чиновника, викладав у чол. духов. уч-щі Тиврова. Залишив твори про Г.Сковороду. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛЕПКИЙ Богдан Сильвестрович /пс.і крипт.- Федір Крегулецький, Нестор, Ярослав Марченко, Л.Богдан, Б.Л. та ін.; н. 04. (УЛЕ: 09.) 11. 1872, хутір Кривеньке, побл. Крогулець, Гусятинського р-ну Терноп. обл. - + 21. 07. 1941, Краків, Польща; поховано там само, могила на міському цвинтарі, надгробок з портретним зображенням і відповідним написом/- укр. письменник, перекладач, літературознавець, художник, педагог. Син С.Т.Лепкого. Навч. у Віден. і Львів. ун-тах, один з чл. „Молодої музи”. Почав друкуватись з 1895. Автор зб. оповідань, поезій, повістей, історико-літ. праці, пісні „Видиш, брате мій”; його пісні набули широкої популярности; перекладав польс. мовою твори Т.Шевченка, М.Коцюбинського. Брат Левка Сильвестровича Л. В УЛЕ про це - докладніше.
ЛЕПКИЙ Левко Сильвестрович /пс. і крипт. – Оровець, Швунг, Швунг Льоньо, Зиз, Зик, Л-Ле, Л.Л. тощо; н. 07. 12. 1888, с. Поручин Бережанського пов., тепер с-ще Бережанського р-ну Терноп. обл - + 28. 10. 1971, м. Трентон, неподалік Нью-Йорка, США; поховано там само. Брат Б.Лепкого, син священика Сильвестра Л., відомого під пс.Марко Мурава./- укр.письменник, поет-пісняр, громад.-політичний діяч, видавець. По закін. Бережанської гімназії Л. навчсався на теологічному, потім перейшов на юр. ф-т Львів. ун-ту. Належав до перших організаторів Січових Стрільців; з весни 1921 був командиром укр. кавалерії, всю війну прослужив у стрільцях, згодом повернувся до Львова, брав активну уч. у молодому літ-мистецькому русі, вступив до літ. унруповання „Богема”, бев директором вид-ва „Червона калина”, співпрацював з муз. вид-вом „Сурма”, редагувов сатиричний журнал „Будяк”, пізніше – „Зиз” тощо. Вірші, оповідання, фейлетони, літ.-критичні статті, розвідки з історії січових стрільців, мемуари Л. публікувалися в альманахах, журналах та газетах. Саме Л. і чотар Іван Івонець запровадили стрілецьку шапку – мазепинку, виготували макет стрілецького прапора; 13. 10. 1912 львів. тижневик „Неділя” опублікував вірш „Видиш, брате мій” за підписом Нестор (один з пс. Богдана Л.). Музику до цього вірша написав Левко Л. у 1914році. Ця пісняч завжди була на устах УСУ в хвилини жалоби й туги. 1915-16 Л. пише слова й музику пісні „Ой, видно село”, згодом – „Коби скорше з гір Карпатів”, Гей там, у Вільхівці” тощо. За проектом Л. збудовано пам'ятника загиблим Січовим Стрільцям на цвинтарі у Винниках, що зберігся до наших днів; 1944 емігрував до СУА. В УРЕ не представлено. В УЛЕ представлено широко.
ЛЕСЕВИЧ Володимир Вікторович /н. 14. 01. 1837, с. Денисівка, тепер Оржицького р-ну Полтав. обл. - + 13. 11. 1905, Київ; поховано там само (УРЕ: Петербург)/- укр. філософ. Закін. Київ. гімназію, навч. у Петерб. військ.-інженерномк уч-щі, служив на Кавказі й знову навч. у Академії Генштабу. 1863 відмовився брати уч. у придушенні липневого повстання й вийшов у відставку, поїхав у своє село, згодом повернувся до Петербурга, працював викладачем укр. Т-ва; 1879 його заарештовано й заслано до Сибіру; 1881 вернувся й продовжив прапцювати над укр. етнографією, культурою і мовою. Великий ерудит. Навіть В.Ленін називав його в дусі рос. шовінізму першим найвидатнішим рос. емпіріокритиком; з 1901 жив в Україні й працював. Спершу послідовник Канта, згодом – Авенаріуса, Паульсона тощо. Залишив філософські праці; після відставки жив у Денисівці, провадив освітню роботу, організував шк. для селян, учителював, писав наук.-літературні праці.
ЛЕСИН Василь Максимович /н. 08 (21). 03. 1914, с. Хотіївка, тепер Корюківського р-ну Черніг. обл. - + 25. 02. 1991, Чернівці; поховано там само, могила на мсцевому цвинтарі/- укр. учений-літературознавець, педагог і громад. діяч. 1940 закін. Харків. пед. ін-т, служив у війську, навч. в аспірантурі при Львів. ун-ті, де в лютому 1948 захистив кандидатську дисертацію, став доцентом, викладав укр. л-ру, займав посади помю проректора з наук. роботи, декана заочного відділення; з вересня 1952 й до останніх днів працював у Чернівецькому ун-ті. Найбйльший резонанс здобули його праці про В.Стефаника та укладений у співавторстві з О.С.Пулинцем „Словник літературних термінів” (1961, 1965, 1971).
ЛЕСЯ УКРАЇНКА (літ. пс. Лариси Петрівни Косач-Квітки. Див. УКРАЇНКА Леся.
ЛЕШКОВСЬКИЙ Павло /н. поч. 17 ст. - + 2-а пол. 17 ст.; поховано?/- укр. художник, працював у Львові в середині 17 ст. В УРЕ не предчставлено.
ЛЕШИЩАК Никифор /н. 1856, Перемишлянщина, тепер Польща - + 19. 10. 1914, с. Якубова Воля Дрогобицького пов.; поховано там само/ - укр. фольклорист, був парохом у с. Волосате, зібрав чимало лемківських пісень, з яких у рукописах збереглося лише 226, що зберігаються в рамках архіву польс. мовознавця Коперницького в Краків. етнографічному музеї під № 726, це 40 аркушів без титульної сторінки. Л. свій матеріал, зібраний у с. Білична Грибівського пов. на зх. Лемківщині з 70-х – 80-х рр. 19 ст., надіслав І.Франкові, який мав підготувати до друку цілий зб., тобто написати до нього вступну статтю, навести порівняльні варіанти до окремих пісень та укласти словник діалектних слів. 07. 01. 1889 Франко надіслав кілька варіантів одному з найбільших польс. етнографів І.Коперницькому (1825 + 91),який був щиро захоплений даним матеріалом і дав згоду надрукувати його. Але суто формальні непорозуміння між Л. та І.Франком не дали змоги надрукувати цей багатющий матеріал. Про Л. писали укр. мовознаці М.Мороз та О.Дей („Укр. літературознавство”), докладніші відомості подає українознавець зі Словаччини професор М. Мушинка у варшавській газеті „Наше слово” (42-47, 1988). В УРЕ та УЛЕ не представлено.
ЛИЗОГУБ Андрій Іванович /н. 1804, м.Седнів, тепер Черніг. обл. - + 1864; там само й поховано?/- укр. ліберальний поміщик, маляр-аматор, певний час підтримував близькі стосунки з Т.Шевченком, належав до укр. козацько-старшинського поміщицького роду, котрий володів великими маєтками на Чернігівщині й Полтавщині; мав двох синів: Дмитра (революціонера, страченого в Одесі 1879) і Федора (за гетьмана П.Скоропадського 1918, потім емігрував). Дещо про Л. є в першому томі „Шевченківського словника” (К., 1978). Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛИЗОГУБ Дмитро Андрійович /н. 1850, м. Седнів, тепер Черніг. обл - + 22. 08. 1879, Одеса; поховано? Звинувачено у підготовці замаху на царя Олександра II, засуджено Одес. військ. окружним судом до смертної кари на шибениці, відмовився просити помилування і разом з Чубаровим і Давиденком страчено/- укр. революціонер-народник, один із засновників т-ва „Земля і воля”. Навч. у Катеринославській гімназії та в Петерб. ун-ті; належав до гуртка С.О.Жебуньова, допомагава коштами революціонерам; ув'язнено 1878, походив з укр. козацько-старшинського роду великих поміщиків. Син Андрія Івановича Л.
ЛИЗОГУБ Іван Кіндратович /н.бл.1600-+1662 , страчено за наказом короткочасного гетьмана Юрія Хмельницького за симпатії до Росії; поховано?/- канівський та уманський полковник (1659 – 62). В УРЕ не представлено.
ЛИЗОГУБ Яків Кіндратович /н. бл. 1650 - + після 1696, Чернігів; поховано там само, могила в церкві св. Якова, прибудованій до Успенського храму біля пд. стіни в 17 ст./- канівський полковник, потім генеральний осавул і чернігівський полковник. При здобутті Азова московсько-українським військом (1696) був наказним гетьманом; належав до козацько-старшинського роду Лизогубів, заможних власників.
ЛИЗОГУБ Яків Юхимович /н.бл.1700 - + 1747, м. Седнів? Поховано?/- генеральний обозний, під час походу московс. війська на Польщу (1733) був наказним гетьманом; очолював комісію, яка укладала кодекс законів „Права, по которых судится малороссійський народ”; 1745 – 49 був у складі депутації старшини, котра вимагала (благала) в Петербурзі відновлення гетьманства.
ЛИПА Іван Львович /пс. – Петро Шелест; н. 1865, м. Керч - + 1923, с. Винники під Карпатами; поховано там само/- укр. поет, прозаїк, перекладач, видавець, громад.-культурний діяч. Закін. церковно-парафіяльну шк. при грецькій церкві в Керчі, навч. у Керченській гімназії, вищу освіту здобув у Харків. та Казан. ун-тах; укр. мову й нац. свідомість осягнув самотужки, чл. братства Тарасівців; укладену Л. та ін. тарасівцями програму 1893 надрукував львів. журнал „Правда”; було заарештовано царськими властями; друкувався переважноі галицькій періодиці, дебютував 1892 в „Зорі”, є його вірші і зб. „Розвага”, укладеному О.Коваленком (К., 1908. стор. 71) та „Досвітні вогні”, укладеному Б.Грінченком (К., 1908, стор. 227).
ЛИПА Юрій Іванович /н. 05. 05. 1900, Одеса - + 20. 08. 1944 у складі УПА гине в бою з енкаведистами, прісілок Іванівка біля Рогізна на Яворівщині; поховано?/- укр. поет, прозаїк, публіцист, лікар, син відомого укр. літератора, громад. діяча й лікаря Івана Львовича Л. Середню освіту закін. в Одесі, там же почав писати й друкувати свої твори й праці в заснованому батьком вид-ві „Нарордний стяг”, брав уч. у Вивзвольних змаганнях 1917 – 21 як козак куреня укр. морської піхоти; 1918 – 20 студіював на приватному відділенні Укр. держ ун-ту в Кам'янець-Подільському ун-ті, 1920 йде з батьком в еміграцію і перебуває в Тарнові, де засновує літоб'єднання „Сонцецвіт”, у Познані закін. мед. відділ тамтешнього ун-ту, в Данцігу і потому у Варшаві, де відбував лікарську практику і водночас закін. Вищу шк. політичних наук; займався публіцистикою і друкував свої твори в „ЛНВ”, „Обріях”, „Напередодні”, видаванім Д.Донцовим „Віснику” й видав їх окремими зб.: „Світлість”, „Суворість”, „Вірую”, наук. і пуьліцистичні праці. Крім поезії залишив три томи оповідань під назвою „Нотатник”, повість „Козаки в Московії”, публіцистичні праці: „Призначення України”, „Чорноморська доктрина”, „Розподіл Росії” (1938 -41); 1943 переїздить до Яворова в Зх Україні, де лікарює й бере уч. у боротьбі УПА, генеральний секретар здоров”я УПА, гине в серпні 1944. Зб. поезій „Світлість” (1925), „Суворість” (1931) і „Вірую” (Львів, 1938); в УРЕ не представлено, в УЛЕ є.
ЛИПИНСЬКИЙ Вяченслав Казимирович /н. 05. 04. 1882, с. Затурці Володимирського пов., тепер Локачинського р-ну Волин. обл. - + 14. 06. 1931, Берлін; поховано в рідному селі Затурці, куди його прах перевезла родина/- укр. історик, публіцист і політ. діяч: 1918 – 19 – посол УНР до Австрії. Навч у гімназіях Житомира, Луцька, Києва. Пройшов університетські студії в Кракові (історія, астрономія) і в Женеві (слціологія). Ще учнем гімназії в Києві долучився до укр. шкільної громади і став свідомим українцем. Як резервного офіцера Л. було призвано до рос. війська, де під час східнопруської кампанії тяжко захворів. Після лікування спробував зорганізувати укр. військ. частини, та Генеральний Секретаріат Центральної Ради на такий крок не пішов, що й стало причиною того, що Л. переходить на бік гетьмана П.Скоропадського, під владою якого, як відомо, бурхливо розвивалась укр. нац. свідомість, в чому не останню роль грав саме Л. Однак гетьманова політика мала й чимало хиб, серед яких Л. називав 1) ставлення до Центральної Ради. Гетьман мав би з мотивів нац. солідарности засудити діяльність нім. командування, яке розігнало парламент „УН; 2) заборону селянського з'їзду,який у більшості своїй був патріотично й національн о наставлений; 3) безчсилість і пасивність уряду супроти каральних експедицій, організованих грабіжниками й пройдисвітами, що надто дискредитувало гатьманську політику на селі. 1920 опублікував фундаментальне дослідження „Україна на переломі”., створює союз хліборобів-державників (УСХД), до якого увійшов М.Кочубей, Д.Дорошенко, С.Шемет та ін. Метою УСХ було проголошено боротьбу за відновле ння Укр. держави у формі традиційного гетьманату, редагує часопис „Хліборобська Україна”, де з'явились його „Листи до братів-хліборобів”, написав і вагому працю „Релігія та церква в історії України”. 1926 переїхав до Укр. наук. ін-ту, заснованого П.Скоропадським при Берлінському ун-ті, де завідував кафедрою історії укр. державнсті до смерти. В УРЕ та УРЕ не представлено.
ЛИПКІВСЬКИЙ Василь Костянтинович /н. 19 03. 1864, с. Попудня Київ. губ., тепер Монастрищенського р-ну Черкас. обл. - + ?; поховано біля Мурманська? В лютому 1938 його заарештовано в такий спосіб: викликано до НКВД ніби для одержання пашпорта, якого йому не видавали чомусь; звідти він не повернувся, хоч родичам сказали, що пашпорта він отримав і пішов, а насправді його запроторили до концтабору біля Мурманська, де він, 74-літній, перебвав хворий, позбавлений медичної опіки; ніхто не знає, де і за яких обставин митрополит-мученик, де поховано його страдницьке тіло; в Саут Баунд Бруку, осередку Укр. православної Церкви в США, стоїть монументальний памятник Л., споруджений 1983 за проектом Петра Капшученка/- укр. церковний діяч, митрополит-натхненник відродження Української автокефальної православної Церкви та її перший духовний провідник. Походив з родини священика Костянтина Л., батько якого, за розповідями самого митрополита, виходець із Галичини (з-під Золотої Липи). Л. закін. Київ. духовну семінарію та Академію. 1891 прийняв сан, проте широка дорога духовної кар'єри не вабила молодого священика, бо усвідомлював, що мусить служити Церкві, яка понад 200 років тримала в неволі рідну Церкву його народу, і в такий спосіб він сам стає учасником русифікації укр. людності. По революції Л. активно включився в укр. на.-церковний рух, всіпереч шаленому спротиву в Україні, боровся за незалежність УПЦ. 22 травня 1919 він відправив у Києві першу службу Божу укр. мовою і згодом став настоятелем Софійського собору і брав уч. у засніванні укр. парафій, у перекладі служб Божих укр. мовою і в організації керівництва укр. Церквою. На 1-му Всеукраїнському православному Церковному Соборі протоієрея В.Липківського обрано кандидатом на митрополита Київського і всієї України. Соборне рукоположення відбулося 23 жовтня 1921 у соборі Св.Софії. Будована на засадах автокефалії, соборноправності й українізації, відродже на Церква швидко поширилась по всій Україні. Але совєцька влада терміново вдалась до переслідувань УАПЦ та її діячівю 1927 на розпорядження уряду було скликано другий Всеукраїнський собор, якому було наказано усунути митрополита Л. катедри. Після усунення з пос та глави Церкви Л. бідував, ледве маючи засоби до існування, кожного дня чекав арешту. Але, незважаючи на тяжкі умови, написав у той час історію Укр. православнох Церкви, двотомний Укр. церковний статут, підручник Старого й Нового Заповіту. Бесіди з історіє Всесвітньої Церкви, зробив часткові переклади Євангелії та Апостола на укр. мову й відтворив з пам'яті багато проповідей, з яких збереглося бл. 200.
ЛИПСЬКИЙ Володимир Іполитович /н. 11. 03. 1863, с. Самостріли, тепер Корецького р-ну Рівненської обл. - + 24. 02. 1937, Одеса; поховано там само/- укр. ботанік, чл.-кор. АН СРСР з 1928, академік АН України з 1919; з 1021 -22 – віце-президент, а з 1922 – 28 – президент АН України. Закін. колегію П.Галагана в Києві (1881), Київ. ун-т (фіз.-мат. ф-т, 1886), з 1887 працював на кафедрі ботаніки цього ж ун-ту; з 1894 до 1917 – співробітник Ботанічного саду в Петербурзі, з 1928 до кінця життя – директор Ботанічного саду в Одесі; побував на всіх континентах світу, крім Австралії та Антарктиди; ім'ям Л. укр. та іноземні ботаніки назвали бл. 45 нових рослин.
ЛИСЕНКО Андрій Віталійович /н. 11. 07. (УРЕ цих даних не подає) 1851, с. Жовнине Кременчуцького повіту на Полтавщині, тепер Чорнобаївського р-ну Черкас. обл., затоплене Кременчуцьким водосховищем - + 08. 07 (УРЕ й УЛЕ: 06) 1910, Святошине, від сухот; похованол в Києві/- визначний укр. суспільний діяч, лікар, письменник, брат Миколи Віталійовича Л.; закін. 1876 мед. ф-т Київ. ун-ту, працював флотським лікарем на Блтиці, потім – у Миколаєві, брав уч. добровольцем у війні сербів з турками, дістав сербський орден, брав уч. у революц. русі, заслано до В'ятки, з допомогою брата втік за кордон, працював у Львові лікарем, 1910 повернувся до Києва. Написав 15 оповідань, а також драму „Заспокоїлось” (1909).
ЛИСЕНКО Василь Федорович /н.28. 09. 1921, с. Залізнячка Звенигородського р-ну Черкас. обл. - + 06. 01. 1993, Київ; поховано там само/- укр. прозаїк, літ. критик, драматург. По закін. Бердянського пед. ін-ту з перших днів узяв уч. у другій світовій війні. Нагороджено орденами й медалями, дістав поранення на Пд.-Зх. фронті; після демобілізації навч. у Львів. ун-ті. Закін. аспірантуру. Автор повістей,, сценаріїв, критичних статей. Був на викладацькій роботі.
ЛИСЕНКО Мар'яна Миколаївна /н.1887 - + 1946, Київ; поховано там само, могила на Байковому цвинтарі, за похованням М.Садовського, надгробок: заліний хрест, на якому бляшана табличка з написом: „Мар'яна Лисенко 1887 – 1946”. Могила без догляду (1965)/- дочка великого укр. композитора Миколи Віталійовича Л. В УРЕ не представлено.
ЛИСЕНКО Конон Іванович /н. 16. 01. 1837, Полтавщина - + 16. 06. 1903, Петербург? ; поховано?/- укр. гірничий інженер, фахівець з питань нафти, походив з дворян Полтавської губернії. Скінчив Петерб. гірничий ін-т, 1856 слухав лекції за кордоном; з 1862 читав лекції в Петерб. гірничому ін-ті; 1891 вийшов у відставку в званні заслуженого професора; багато писав з питань нафти. В УРЕ не представлено.
ЛИСЕНКО Микола Віталійович /н. 21. (УРЕ: 10(22). 03. 1842, с. Гриньки, тепер Глобинського р-ну Полтав. обл. - + 06. 11. 1912, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, по гол. алеї праворуч, недалеко від могили Марії Заньковецької, надгробок: скульптурне погруддя роботи Ю.Білостоцького, напис: Микола Лисенко 1842 – 1912”. Могила доглянута, живі квіти (1962); 29. 12. 1965 на майдані біля Оперного театру в Києві встановлено пам'ятника Миколі Віталійовичу робот скульптора О.О.Ковальова та архітектора В.Г.Гнєздилова; по вул. Рейтарська, 19, де 1888 – 94 жив і працював композитор, встановлено меморіальну дошку з написом: „У цьому будинку в 1888 – 1894 роках жив великий український композитор М.В.Лисенко. Тут у 1891 р. відбулась його творча зустріч з геніальним російським композитором П.І.Чайковським”. Урочисте відкриття таблиці відбулося 5 лютого 1955 року з приводу 43-х роковин з дня смерти Л. На будинку з вулиці 5 травня 1955 встановлено мармурову таблицю з написом: „Тут у подвір'ї знаходиться будинок, у якому жив у 1894 – 1912 рр. видатний композитор, класик української музики Микола Віталійович Лисенко; Встановлено 1948, на фасаді кол. Ін-ту шляхетних дівчат, де 1865 – 67 та 1890 – 1904 працював Л., встановлено меморіальну дошку, барельєф, скульптор М.Г.Олійник, відкрито 1979/- укр. композитор, основоположник укр. класич. музики; з п'яти років вивчав музику під материним керівництвом, а потім – запрошеної вчительки. Загальну освіту здобув у приватних пансіонах Києва (1852 – 55) та Харків. гімназії (1855 – 59), на природничий ф-т Харків. ун-ту вступив 1859, через рік перейшов до Київського. Записував та обробляв нар. пісні, 1865 -67 був мировим посередником, 1867 – 69 навчався в Лейпцигській консерваторії, 1868 написав свій перший значний твір „Заповіт”. Творча і громад. діяльність Л. мала величезний вплив на дальший розвиток муз культури укр. нар. Іменем Л. названо вулиці в укр. містах, муз заклади, школи тощо.
ЛИСЕНКО Наталя Андріївна /н. 1880 (УРЕ: 1884; 1886?), м. Миколаїв - + 07. 10. 1969, Париж, Франція; поховано там само/- укр. (УРЕ: рос. і укр.) артистка дожовтневого театру й кіно, небога Миколи Віталійовича Л., донька Андрія Віталійовича Л., дружина І.Мозжухіна. Сценічну діяльність почала в укр. аматорському театрі в Знам'янці (Катря – „Не судилось” М.Старицького), з 1901 грала в МХТ, театрі Ф.Корша (Москва), 1909 – 12 – у театрі „Соловцов” (Київ), з 1915 знімалася в кіно, фільми: „Катюша Маслова” (1915), „Без вини винні” (1916), „Отець Сергій” (1918). До 1920 знялась більш як у 40 фільмах. 1920 разом з чоловіком, актором І.Мозжухіним емігрувала до Франції, де продовжувала зніматися в кіно.
ЛИСЕНКО Ольга /уроджена – О”Коннор; н. ? - +?; поховано?/- укр. піаністка, давала уроки музики, перша дружина Миколи Віталійовича Л. В УРЕ не представлено.
ЛИСЕНКО Остап Миколайович /н. 13. 07. 1885, Київ - + 01. 10. 1968; там само й поховано, могила на Байковому кладовищі, поруч з батьковою могилою/- укр. громад. і культурний діяч, диригент, музиколог, пібліцист, письменник, етнограф і педагог, син укр. композитора Миколи Віталійовича Л. У родині Лисенків зустрічалися видатні сини й дочки України другої пол. 19 – поч. 20 ст. Тут він мав можливість слухати дискусії на розмаїті теми й насолоджуватися майстерною грою на піаніно свого великого батька. Муз. освіту здобув у шк. свого батька, в Петерб. консерваторії і Київ. муз.-драм. ін-ті ім. М.Лисенка. Майже протягом 20 років працював на підрядних місцях як хормейстер середніх шкіл, вів справи в Артилерійському уч-щі. 1941 після окупації України фашистами зорганізував Київ. консерваторію і став її директором, зберіг десятки хлопців і дівчат від вивозу до Німеччини, зараховуючи їх до складу учнів консерваторії. З 1945 у Львів. консерваторії ім. М.Лисенка викладав історію укр. музики та вів курс нар. творчості, 1951 працював доцентом Київ. консерваторії ім. П.Чайковського і завідував кабінетом-музеєм М.Лисенка, якого був основоположником. Протягом цілого життя популяризував твори свого батька, написав низку дуже цінних наук.-популярних праць про свого батька, зокрема „.Лисенко. Спогад сина”; „М.В.Лисенко в спогадах сучасників”; „Сонце української музики”. Зрудагував і видав дуже вавртісну книжку „М.В.Лисенко – листи” тощо. Його заслугою була в 1950-х рр. видана частина творчості М.Лисенка в 20-ти томах; з його ініціативи було встановлено монумент Миколи Лисенка біля Театру опери та балету ім. Т.Шевченка.
ЛИСЕНКО Юрій Андрійович /н. 30. 08. 1881, м. Миколаїв - + 29. 12. 1958, Луганськ; поховано?/- укр. актор дожовтневого театру, небіж Миколи Віталійовича Лисенка, син Андрія Віталійовича Л., брат Наталі Л.; за совєтів – керівник колективів театр. самодіяльності, 1908 закін. Муз.-доам. Шк. М.Лисенка в Києві, 1913 – Харків. технолог. ін-т; у професійому театрі з 1906, роботу в самодіяльності сполучав з фахом, 15 років керував великим самодіяльним колективом у Луганську. В УРЕ не представлено.
ЛИСЕНКО-ШИЛО Галина Миколаївна /н. 1883 - + 1965, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, недалеко від могили М.Грінченка, залізна огорожа, на білій мармуровій таблиці напис: „Лисенко-Шило Галина Миколаївна 1883 – 1965”/- донька композитора Миколи Віталійовича Л., дружина укр. громад. діяча, педагога Костя Шила, який загинув під час культу особи Сталіна. В УРЕ не представлено.
ЛИСИК Євген Микитович /н. 20. 09. 1930, с. Шнирів Бродівського р-ну Львів. обл. - + травень 1991Львів;поховано там само/- укр. сценограф, нар. худож. України, лауреатр Держ. премії України ім. Т.Шевченка, чл. Спілки художників України, гол. художник Львів академ. театру опери та балету ім. І.Франка. Після закін. Львів. держ. ін-ту прикладного мистецтва працював художником-постановником, а з 1967 – гол. ххудожником Львів. акад. театру опери та балету. Впродовж свого творчого життя здійсник бл. ста повтсновок у Львові, провідних театрах країни, а також у Туреччині, Югославії, Польщі, Чехо-Словаччині. Його роботи здобули визнання своїм неповторним світобаченням, глибоким філософським осмисленням муз. драматургії. 1971 за сценографію опери „Золотий обруч” Б.Лятошинського удостоєно Держ. премії Українр ім. Т.Шевченка.
ЛИСЯНСЬКИЙ Юрій Федорович /н. 13. 08. 1773, м. Ніжин, тепер Черніг. обл. - + 06. 03. 1883, Петербург; поховано там само, могила на Тихвінському цвинтарі Александро-Невської лаври, надгробок – бронзовий портрет-барельєф, напис: „Лисянскій Юрій Федоровичь, флота капітан !-го ранга, командовавшій кораблем „Нева” во время первого путешествия русских вокруг света сь 1803 по 1906; р. 2 апреля 1773, ум. 22 фквраля 1837”/- рос. мореплавець українського роду, капітан 1-го рангу. Закін. Морський кадетський корпус у Кронштадті (1786), один з організаторів ї ккерівників 1-ї навколосвітньої подорожі 1803 – 06 на кораблях „Нева” (Командир Л.) і „Надєжда”, яку очолював І.Ф.Крузенштерн. Експедицією досліджено мало відомі райони Тиховго океану, пн.-зх. узбережжя Пн.Америки, зібрано численні етнографічні матеріали, складено навігаційні карти. Результати плавання висвітлив у книзі „Подорож навколо світу у 1803 – 1806 роках... на кораблі „Нева” (ч. 1 -2, 1812). Ім'ям Л. названо один з Гавайських островів, півострів на березі Охотського моря, гору на о. Сахалін.
ЛИСЬОНКОВ Микола Костянтинович /н. 23. 07. 1865, Москва - + 11. 10. 1941, Одеса; поховано там само?/- укр. анатом рос. походження. 1893 закін. мед. ф-т Моск. ун-ту; 1902 – 41 – професор ун-ту в Одесі, згодом – одес. мед. ін-ту. Праці Л. присвячені вивченню мозкових гриж, питанням оперативної хірургії (зокрема на серці, головному мозку, плечевому суглобі) тощо. Запропонував власний метод консервування анатомічних проепаратів. Л. – автор підручників з оперативної хірургії, топографічної та нормальної анатомії.
ЛИТВИНЕНКО-ВЕЛЬГЕМУТ Марія Іванівна /н.08 (УРЕ: 01 /13/). 02. 1895 (УРЕ: 1892), Київ - + 03. 04. 1966; там само й поховано, могила на Новобайковому цвинтарі, по гол. алеї, ліворуч; 1966 на могилі табличка за написом: „Литвиненко-Вольгемут Мария Ивановна, сконч. 3. 4. 1966 г. на 71 году жизни”/- укр. співачка, лірично-драматичне сопрано, нар. артистка СРСР з 1946. Закін. Київ. муз. уч-ще 1912 і стала виступати в М.Садовського, 1914 перейшла на оперну сцену Петерб. театру муз. драми; 1916 повернулась в Україну, працювала в Києві й Харкові, брала уч. у створенні укр. опери, мала високу артистичну культуру й худож майстерність, досконалу вокальну техніку; образи її відзначалися яскравим нац. колоритом.
ЛИТВИНЕНКО-ВОЛТОРНІСТ Христина Дмитрівна /н. 23. 05. 1883, хутір Христинівка, тепер село Лохвицького р-ну Полтав. обл. - + 07. 01. 1978, м. Миргород Полтав. обл.; поховано там само/- укр. поетеса, бандуристка. 1903 – 07 була вільною слухачкою Миргород. худож. пром. шк.; 1907 – 13 працювала телефоністкою земської управи, 1913 – 15 – викладач малювання Полтав. приватної шк. ім. І.Котляревського. Друкувалася в періодиці з 1910; окремо вийшли книжки віршів „Широким шляхом” (1958), „Сталеві квіти” (1960), складала мелодії. Автор пісень і віршів для дітей.
ЛИТВИНОВА Палагея Яківна /дівоче прізвище – Бартош, пс. - П.- Вей; н.03. 10. 1833, хутір Теребань, тепер село Глухів. р-ну Сум. обл. - + 08. 09. 1904, с. Землянка, тепер тих самих району та області; поховано там само/- укр. етнограф, фольклорист, письменниця й педагог. Чл. НТШ у Львові, Паризького антропологічного т-ва. 1852 закін. Моск. ун-т, вчителювала 1853 – 66 у с. Землянці, з 1867 – у Києві. Її дід по матері Ф.Й.Туманський – відомий рос. поет, її дядько В.Й.Туманський, теж поет і друг О.Пушкіна, батько Я.Я.Бартош відзначався гуманністю й передовими поглядамит; після батькової смерті оселилася в с. Некрасове на Глухівщині, незабаром одружилася з Петром Литвиновим, завзятим кріпосником; 13 років жилпа в с. Богданові, мала десятеро дітей; коли діти стали вчитись, періодично жила то в Москві, то в Києві, тут вона поринула в улюблену справу, її цікавило жіноче питання, педагогіка, література тощо. 1888 остаточно оселилася в с. Землянці в своїй садибі і продовжувала наук. діяльність, опублікувала багато наук. праць, майже вся літературна, етнографічна спадщина Л. зберігається в Київ. ін-ті мистецтва, фольклору та етнографії ім. М.Рильського.
ЛИТВИНОВИЧ Спиридон /н. 1810, Галичина - + 1869; поховано?/- визначний закарпатський культурно-освітній діяч, парох уніаптської церкви у Вільні. В УРЕ та УЛЕ не представлено.
ЛИТВИНЧУК Анатолій Григорович /н. 23. 02. 1936, с. Сильченкове Талалаївського р-ну Сум. обл. - + вересень 1993, м. Чернівці; поховано там само/- укр. нар. артист України, гол. режисер Чернівецького обласного укр. муз.-драм. театру ім. Ольги Кобилянської. Після закін. режисерського ф-ту Харків. ін-ту мистецтв ім. І.Котляревського, на сцені якого успішно здійснив понад 50 постановок, багато з яких увійшлли в золотий фонд цього театру. 1993 за цикл вистав, здійснених на сцені за творами Г.Хоткевича і С.Воробкевича, присуджено премію Мін-ва культури України, Спілки письменників України та Спілки театральних діячів ім. І.Котляревського.
ЛИТОВЧЕНКО Олекчандр Дмитрович /н. 1835, м. Кременчук - + 28. 06. 1890, Петербург; поховано там само, могила на Новодівичому цвинтарі, надгробок з написом: „Литовченко Александр Дмитрієвич, ум. 16 іюня 1890”/- рос. художник, українець родом, з 1855 навч. у петерб. АМ, яку з групою ін. учнів залишив 1863 на знак протесту академічної програми на 1-у золоту медаль; чл. Т-ва пересувних виставоку; став чл. петерб. худож. артілі, працював і для церков св. Миколая на військ. цвинтарі в Севастополі, для храма Христа Спасителя в Москві; портретист, істор. теми.
ЛИХАЧОВ Володимир Сергійович /н.06. 02. 1849, Полтава - + 1910 ?; поховано?/- рос. поет і драматург, перекладач. Навч. у Петерб. і Харків. ун-тах, але не скінчив. Перші вірші опубл. 25. 03. 1869, за переклад творів Мольєра на рос. мову отримав Пушкінську премію, брав уч. у складанні академічного словника рос. мови, з 1872 служив у мін-ві фінансів. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ, навіть в „Советском энциклопедическом словаре” не представлено.
ЛИХВАР Михайло Михайлович /н. 09. 11. 1914, с. Каменці на Спиші Попрадського р-ну, Словаччина - + 12. 06. 1965, від повторного інфаркту, Братислава, Словаччина; поховано там само/- укр. грома.-політичний та культурно-освітній діяч. Закін. у Пряшеві Горожанську шк. та Учительську семінарію; став учителювати з 1933 та брати уч. у громад. роботі, з 1962 – директор Основної дев'ятирічної шк., яку сам організував. У довідниках не представлено.
ЛИХОДІД Микола Хомич /н. 01. 11. 1940, с. Михайлівка Михайлівського р-ну Запоріз. обл. - + вересень 1993, Запоріжжя; поховано там само/- укр. поет. Працював кур'єром сільської Ради, а відтак закін. філфак Запоріз. пед. ін-ту, а також Вищі літ. курси при Літ. ін-ті в Москві; працював в обласній періодиці. Першого вірша опубл. 1956, а перша книжка віршів „Сонце” побачила світ 1963; з 1965 став чл. Спілки письменників України. Автор кількох книжок віршів та книжки нарисів і етюдів „Будьонівка для сина”.
ЛІВИЦЬКИЙ Андрій /н. 1879 - 1954, на еміграції; поховано?/- активний діяч укр. Визвольного руху з 1900, чл. РУП і УСДРП; за освітою юрист, після жовтневого перевороту 1917 був губернським комісаром Полтавщини, чл. Центральної Ради та Укр. Нац. Союзу; за Дерикторії – чл. Трудового Конгресу (1919), керівник мін-ва закордонних справ, голова дип. Місії в Польщі, що підписала мирний догорів (Варшавський договір від 22 квітня 1920). У період еміграції вважався головою уряду УНР, а з 1926 – головою Дерикторії. Після утворення 1948 Укр. Нац. Ради було обрано президентом УНР. В УРЕ не представлено.
ЛІВЧАК (Ливчак) Йосип Миколайович /н. 1839, с. Тисів, тепер Долинського р-ну Івано-Фр. обл. - + 27. 10. 1914, Петроград; поховано там само/- укр. винахідник і громад. діяч. Навч. у Львів. та Віден. ун-тах; у Відні видавав журнали „Страхопуд” (1863 – 68), „Золота грамота” (1864 – 67) і „Славянская заря” (1867 – 68), де друкував свої твори й публіцистику. Керувався ідеями панславізму й москвофільства; через переслідування австро-угорського уряду емігрував 1869 до Росії, жив і працював у Вільнюсі й Петербурзі. Займався питаннями повітроплавання, розробив низку оригінальних конструкцій машин-матрицевибивальну набірну машину (бл. 1875), прототип лінотипа (1881 – за кілька років до того, як таку машину збудував в Америці німецький винахідник О.Мергентолер) та ін. Винайшов діаскоп (вид перископа), універсальний прицільний верстат (1886, відзначений великою Золотою медаллю Паризької академії). 1900 сконструював автомат – покажчик пройденого шляху і швидкості руху паровоза, зо що Рос. тех. т-во нагородило його Золотою медаллю ім. О.П.Бородіна.
ЛІДОВ Петро Олександрович /н. 17. 11. 1906, Харків - + 22. 06. 1944 загинув під час нальоту фашистів на Полтавський аеродром; поховано там само разом з кореспондентами С.Струнківським та О.Кузнецовим; у травні 1965 одну з вулиць Полтави названо його ім'ям/ - совєцький журналіст-правдист, нарисовець, вихованець професора О.П.Лідова (до 14 років), пізніше жив на своїх хлібах. Автор голосних нарисів: „Таня”, „Хто був Таня”, у яких вперше розповів про Зою Космодем'янську. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛІНИЦЬКА Любов Павлівна /за чоловіком – Загорська; н. 27. 12. 1866 (УРЕ: 1865), слобода Преображенська на Куп'янщині (УРЕ: тепер с. Преображенське Васильківського р-ну Дніпропетр. обл. - + 05. 02. 1924, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, поруч із сином, на терасі, де й актриса Ліда Нещадименкосаме над гарежем, надгробок з написом: „Ліницька Любов Павлівна 26. 12. 1865 - + 05. 02. 1924, українська артистка”; в спільній огорожі друга могила без надгробка, на таблиці напівстертий напис (1966): „Вячеслав Иванович Загорский 1896...” Могила мало доглянута. Як згадує Г.Григор'єв, син Л. Вячеслав, теж обдарований артист, помер від тифу 1918. Його батько Іван Загорський, чоловік Ліницької, теж актор, помер з голоду/- укр. актриса. Закін. 1884 гімназію в Харкові, вчителювала; на професійну сцену ступила 1886, з 1889 перейшла до трупи М.Кропивницького і після цього весь час працювала з корифеями укр. театру; 1918 – у складі театру на чолі з П.Саксаганським; талановита представниця реалістичної школи М.Кропивницького, органічно поєднувала в своїй творчості життєву правду з театральною виразністю.
ЛІНИЦЬКИЙ Варлаам /н. 2-а пол. 17 ст. - + після 1714; поховано?/- укр. письменник. Був ієромонахом Києво-Печерської лаври. 1712 – 14 здійснив подорож до Палестини. Автор паломницького твору „Перегринація, или Путник” (1714), написаного давньоукраїнською мовою з елементами сучасної мови. Жвавістю оповіді відзначаються епізоди зустрічі паломників жителями Єрусалима, урочистого поклоніння святим тощо.
ЛІНИЦЬКИЙ Петро /н. 19 ст. - + 1906; поховано?/- укр. філософ. В УРЕ не представлено.
ЛІНКЕВИЧ Роман /н. 1922, Хломщина, тепер Польща – + травень 1995, Сянськ, тепер Польща; поховано в Холмі/- укр. довголітній культурно-освітній діяч Сяніччини, чл. керівництва відділу і гуртка ОУП у Сяноці. В довідниках не представлено.
ЛІНТУР Петро Васильович /н. 04. 05. 1909, с. Городна, тепер Мукачівського р-ну Закарпат. обл. - + 03. 02. 1969, Ужгород; поховано там само/- укр. фольклорист, літературознавець. Закін. 1937 Празький ун-т; учителював у Хустській гімназії, 1944 було обрано заст. голови Нар. Ради Закарпатської України, з 1953 – доцент Ужгород. ун-ту, досліджував укр.-рос. літ. зв'язки, українсько-слов'янські пісенні паралелі, а також зародження нар. балад і побутування казкового епосу. Зібрані фольклорні матеріали Л. опубліковано в книгах „Закарпатські казки Андрія Калини” (1955), „Народні балади Закарпаття” (1959; 1966), „Казки зелених гір” (1965) тощо. Під його керівництвом виховано цілий ряд науковців, культурно-освітніх і політичних діячів.
ЛІНЬОВА Євгенія Едуардівна /дівоче – Папріц; н. 09. 01. 1854, м. Брест-Литовськ, тепер Брест, Білорусія - + 24. 01. 1919, Москва; поховано там само/- укр. співачка, фольклориства, перекладачка. Навч. співу у Петерб. консерваторії, а також у Відні. Брала уч. у роботі нелегального москов. „Товариства перекладачів і видавців”, 1884 емігрувала за кордон; у США організувала хор, пропагувала укр. нар. пісні. Про виступи хору Л. писав М.Коцюбинський, 1896 повернулась у Росію; активно записувала фольклор, застосовувала фонограф.
ЛІСНЯК Василь Андрійович /н. 17. 01. 1908, с. Вербове, тепер Пологівського р-ну Запоріз. обл. - + 11. 11. 1963, Запоріжжя; поховано там само/- укр. письменник. 1932 закін. робітфак при Київ. худож. ін-ті, уч. 2-ї світової війни; працював у пресі. Автор зб. „Степові пісні” (1949), „Люблю село” (1955), „Широкі простори” (1957) тощо.
ЛІСНЯК Юрій Якович /н. 15. 05. 1929, с. Ківшовата, теперТаращанського р-ну Київ. обл. - + 23. 11. 1995, Київ; поховано там само/- укр. перекладач, художник-графік. Після навч. у місцевій шк. закін. Укр. поліграф. Ін-т і впродовж нелегкого письменницького шляху займався перекладацькою діяльністю. Досконало знав нім., аенгл., франц., чес., словац. мови і, попри тяжку хворобу сухот легенів, зробив блискучі переклади книжок Г.Нахбара „Весілля на Ленне кені”, М.-Б.Шульца „Ми не порох, що летить за вітром”, Б.Брехта „Копійчаний роман” тощо.
ЛІСОВИЙ Антін (див. Хуторян Антін).
ЛІСОВИЙ / (справж.- Свашенко) Петро Андрійович; н. 10 (22). 06. 1891, с. (тепер місто) Деркачі поблизу Харкова (УЛЕ на рос. манер називає „Дергачі, бо ж відомо по-укр. птах деркач, а по-рос. дергач, от і вся граматика) - + 17. 01. 1943; поховано?/- укр. письменник. Початкову освіту здобув у земській шк., навч. в Уман. сільськогосп. уч-щі; працював чорноробом на консервній фабриці, брув уч. у 1-й світовій війні, 1917 повернувся додому, кілька років було піддано арешту різними режимами, німецько-кайзерівські окупанти засудили до страти, але вдалося втекти з-під варти; працював у редакції повітової газети, було призначено головою Чернігівського окружного земельного відділу, секретарем Ніжинського політвиконкому. Одночасно виконував обов'язки власкора газети „Селянська правда” і „Вісті ВУЦВК” на Чернігівщині; з 1924 журналістика стала основним заняттям Л. Понад 10 років працював у газеті „Вісті ВУЦВК” (з 1929 – заст. редактороа), входив до складу редколегії журн. „Червона преса”, „Всесвіт”, друкував статті, нариси, фейлетони, памфлети, був одним з найпопулярніших журналістів 20-х рр. в Україні. Автор багатьох зб. оповідань і нарисів. Навесні 1935 органи НКВС запідозрили Л. у тому, що він „веде підривну роботу в складі підпільної націоналістичної організації з метою відриву України від СРСР”. Його заарештували 25 квітня. Спеціальна колегія Київ. обл. суду 27 серпня 1935 засудила Л. на 5 років ув'язнення у виправно-трудовому таборі з наступною поразкою в правах на 3 роки. Того ж дня письменника відправили в Білбалттаб. Матеріалів, які б свідчили про долю Л. не виявлено.
ЛІСОВСЬКА Констанція Костянтинівна /н. 1860 - + серпень 1920, с. Селещина, тепер Машівського р-ну Полтав. обл.; поховано там само/- укр. культур.-освітня діячка в Полтаві, донька військового. Закін. петерб.Бестужіські курси і в 1880 рр. учителювала, в 90-х – співробітник газет, була головою бібліотечного комітету в Полтаві, з 1907 викладала в гімназії математику, написала працю „Природа Полтавської губернії”, 1917 працювала у відділі Наросвіти, 1920 поїхала на село вчителювати, де захворіла й померла. В УРЕ не представлено.
ЛІСОВСЬКИЙ Леонід /н.1866 - + після 1930х рр.; поховано?/- укр. композитор; симфонфчні, камерні, фортепіанні та вокальні твори. В УРЕ не представлено.
ЛІСОВСЬКИЙ Микола Федорович /н. 1799, Полтавщина - + 06. 01. 1844, Туруханськ, тепер Красноярський край РФ; поховано там само/- декабрист, походив з родини дрібного урядовця. 1815 закін. губернське нар. уч-ще в Кременчуці, 1925, будучи поручником Пензенського піхотного полку, вступив до Т-ва об'єднаних слов'ян. У лютому 1826 заарештовано в м. Староконстантинові й засуджено до двох років каторжник робіт, які відбував на Нерчинських руднях Читинської губ., з 1828 – на поселенні в Туруханську.
ЛІСОВСЬКИЙ Олексій Миколайович /н. 12. 02. 1861, с. Мачухи, тепер Полтав. р-ну Полтав. обл. - + 1934, м. Краснодар, тепер РФ; поховано там само/- укр. письменник, етнограф і громад.-культурний діяч, син поміщиці Богинської. 1886 закін. юр. ф-т Новоросійського (Одеса) ун-ту, служив в одес. і харків. судових палатах, з 1890 – у Миргороді секретарем земського з'їзду, до 1905 служив на залізниці, потім їздив по містах і читав лекції з різних питань. До 1911 прочитав 320 лекцій у 45 містах; співробітник багатьох газет і журналів, видав „Опыт изучения малороссийских дум», «Главные мотивы в поэзии тараса Шевченка» та ін. Знав сім мов, сидів у в'язниці.
ЛІСОВСЬКИЙ Роберт /н. 1893 - + після 1930-х рр.; поховано?/- укр. художник, маляр і графік, учень Г.Нарбута, з 1929 – професор Укр. студії пластичних мистецтв у Празі, Чехія. Ін. відомості відсутні. В УРЕ не представлено.
ЛОБАЧ-ЖУЧЕНКО Борис Борисович /н. 04 (16). 1899, Петербург - + ?, Москва; поховано там само/ - укр. літературознавець, дослідник і пропагандист творчості Марка Вовчка, внук письменниці. Автор багатьох книжок про смвою видатну бабусю.
ЛОБАЧ-ЖУЧЕНКО Михайло Дем'янович /н. бл. 1848, Полтавщина - + після 1907; поховано?/- другий чоловік Марка Вовчка, молодший за неї на 17 років. Від нього був син Борис (1876). Михайло Дем'янович був людиною досить обмеженою, неширокого кругозору, далекий від громад. прагнень і літературних інтересів. Згодом працював урядовцем на провінції „по удільному відомству”; ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛОБИСЕВИЧ Опанас Кирилович /н. 1732, містечко Погар на Чернігівщині, тепер смт Брянської обл. РФ - + 1805 , Нрвгород-Сіверщина; поховано? (В УЛЕ цих даних немає) /- укр. письменник 18 ст., один з попередників І.Котляревського; походив з козацької старшини, 1747 – 52 навч. у київ. Духовній академії, 1754 – 60 в ун-ті при петерб. АН, був перекладачем (до 1766) у канцелярії графа Кирила Розумовського, з ним подорожував по європ. країнах; бл. 1776 у чині полковника вийшов у відставку й оселився на Новгород-Сіверщині; літ. діяльність почав 1759 рос. перекладами з латин. мови, які публікував у петерб. журналі „Трудолюбивая пчела” та „Всякая всячина”; перед 1794 переробив укр. мовою в бурлескно-травестійному стилі Вергілієві еклоги (з „Буколік”) і надіслав їх Г.Кониському (твір не зберігся). В листі до нього від 30. 09. 1794 запевняв, що почав писати укр. мовою свідомо „для чести нации, матери нашей, всегда у себя природою и ученостью людей имевшей, що „запах думок”, висловлених рідною мовою, „есть наисладчайший”.
ЛОБОДА Андрій Митрофанович /н. 26. 06. 1871 (на надгробку: 14. 06. 1874), м. Свенцяни, тепер Швенчоніс, Литва - + 01. 01. 1931, Київ; поховано там само, могила на Лукьянівському цвинтарі, надгробок з написом: „Академік Андрій Митрофанович Лобода, народився 14. 06 1874, помер 01. 01. 1931”, могила занедбана (1965)/- укр. фольклорист, етнограф, літературознавець, академяк АН України з 1922, чл.-кор. АН СРСР з 1924. Закін. 1894 Київ. ун-т св. Володимира, з 1904 – професор цього ж ун-ту. Один з ініціаторв повторного відкриття (1906) і професор Вищих жін. курсів у Києві, з 1905 гол. редактор „Университетских известий”. 1921 – 30 – голова Етнографічної комісії ВУАН, гол. ред. „Етнографічного вісника” (1925 – 30), багато років був секретарем Історичного т-ва Нестора-літописця. Досліджував слов'ян, його наук. праці мають багатий фактичний матеріал і зберегли значну пізнавальну вартість.
ЛОБОДА Григорій /н. 1-а пол. 16 ст. - + червень (УРЕ: травень) 1596, урочище Солониця, поблизу Лубен, тепрер Полтав. обл.; поховано? Запідозреного в зраді, Л. було вбито козацькій раді?/- гетьман повстанського війська, один з керівників Наливайка повстання 1594 – 96 в Україні. Восени 1594 і навесні 1595 разом із Северином Наливайком брав уч. у походах на Молдавію проти турецько-татарських агресорів. У червні (УРЕ: травні) 1596 під час облоги польс.-шляхетським військом повстанського табору поблизу Лубен вступив у таємні переговори з коронним гетьманом Станіславом Жолкевським. Звинувативши Л. у зраді, повстанці стратили його.
ЛОДІЙ Зоя /н ? - + 24. 12. 1957, Москва; поховано там само, могила на Новодівичому цвинтарі, нова частина, надгробок – біле скульптурне погруддя, внизу нотна лінійка з підписом: „Между небом и землей песня раздается,,,”, зверху „Камерная певица”/- популярна співачка, може, з тих Лодіїв, що вийшли із Закарпаття? (див. Лодій Петро Дмитрович).
ЛОДІЙ Петро Дмитрович /н. 04. 05. 1764, с. Збой Земплинського комітету, тепер Сх. Словаччина - + 10. 06. 1829, Петербург; поховано там само, могила на Смоленському православному цвинтарі/- укр. філософ-прпосвітитель і юрист, професор Львів (1787 – 02), Краків. (1802 – 03) ун-тів, Петерб. пед. ін-ту (1804 – 19) та ун-ту (1819 – 29). Одним з перших виступив з критикою І.Канта. Автор панегіриків, філософських трактатів; перекладач.
ЛОЗИНСЬКИЙ Йосип Іванович /пс.і крипт.–Гриць Самоук, Л. из Перемышлянского, Л. из П., Л-скій Йосиф та ін.; н. 20. 12. 1807, с. Вірки, тепер Жешувського воєвідства, Польща - + 11. 08. 1889, м. Яворів, тепер Львів. обл.; поховано там само/- укр. мовознавець, етнограф, публіцист. Теологічну освіту здобув у Львів. ун-ті 1830, був священиком у м. Медиці (тепер Польща) з 1836, Яворові – з 1848, з проектом реформи укр. алфавіту виступив 1834 за впровадження латинського (т. з. абецадла), що викликало протести укр. громадськості. В середині 1840-х рр. відмовився від свого проекту, порушив питання про використання укр. нар. мови в укр. літературі; 1835 видав зб. весільних пісень, у передмові до граматики (1846) підкреслював, що мовою укр. л-ри має бути укр. нар. мова, а в 60-х рр. прилучився до москвофілів.
ЛОЗИНСЬКИЙ Михайло Михайлович /пс. і крипт. – М.Л., М.М., Л-ий, М.Закордонний, Михайленко М., Радикал та ін.; н. 30. 06. 1880, с. Бабине, тепер Бабин-Зарічний Калуського р-ну Івано-Фр. обл. - + 09. 10. 1937 розстріляно сталіністами; поховано?/- укр. політ. діяч, публіцист, літературознавець, перекладач. 1912 закін. Віден. ун-т, працював юристом, співпрацював у газ. „Громадський голос”, „Діло” та ін. У 1890-х рр. – активний діяч Русько-української радикальної партії; 1918 – 19 – секретар закордонних справ уряду ЗУНР. 1927 переїхав до Харкова, викладав у вузах, зокрема в Ін-ті рад. будівництва і права. Відстоював право українського народу на держ. незалежність, пропагував ідех духовної єдності України, викривав москвофілів. Автор багатьох наук. праць, зокрема „Духовенство і культура” (1912), „Українське національне питання у творах М.Драгоманова” (1915), „Тарас Шевченко, його життя і значення” (1912) та ін. Перекладав з рос. мови. 1933 репресовано.
ЛОЗОВИЙ Василь /Ходавківський Михайло Михайлович; н. 21. 11. 1911, м. Рівне - + липень 1995 (в УЛЕ немає дати смерті), Львів; поховано там само/- укр. письменник. Закін. у Любліні (Польща) середню шк. садівництва, якийсь час працював у поміщицьких фільварках. Брав уч. у громад.-просвітницькому русі, у виданнях демократичної преси. Після 1939 працював агрономом на Тернопільщині, воював на фронті. Згодом закін. Львів. ун-т, був заст. директора музею І.Франка, редагував прозу в журн. „Жовтень („Дзвін”), в останні роки працював у Львів. музеї нар. архітектури. Перша повість прозаїка „В долині Стрипи” побачила світ 1949, найбільшою популярністю в читачів користувався роман „Колосу треба налитися”, де на широкому істор. тлі змальовано події тривожних сорокових років на зх.-укр. землях.
ЛОЗОВСЬКИЙ Лесь /Олександр Кирилович; н. 30. 08. 1900, Київ - + 22. 03. 1922 вбито злочинцями, котрі ніби пограбували його спадщину; поховано?/- талановитий укр. худождник-графік. Навч. у Київ. худож. та моск. Строгановському уч-щах; 1918 – в Укр. АМ Г.Нарбута, М.Бойчука і В. Меллера. Виконав обкладинки до творів Т.Шевченка, М.Коцюбинського, С.Васильченка, П.Тичини (зб. „Замість сонетів і октав”, „Сонячні кларнети”, „Плуг”, усі – 1920), серію видань нот „Українські народні пісні” тощо. В УЛЕ не представлено.
ЛОЙКО П.А. /н. 1-а пол. 19 ст. - + після 1862; поховано?/- київ. книгар, громад. діяч, поширював укр. книги, видані в Петербурзі, Марко Вовчок йому продала 1862 свої укр. твори; в УЛЕ не представлено.
ЛОМИКОВСЬКИЙ Василь Якович /н. 15. 01. 1777, с. Мелюшки, тепер Хорольського р-ну Полтав. обл. - + 1848 (УРЕ: 1845), хутір Трудолюб, поблизу Миргорода, тепер Полтав. обл.; поховано там само/- укр. історик, етнограф, перекладач, походив з поміщицької родини; з 1785 навч. у Шляхетному кадет. корпусі (Москва), служив в армії; вийшов на пенсію, жив, жив у своєму таєтку на хуторі Трудолюб, зібрав матеріали про походження козацтва, етногенез українців, вірування давніх слов'ян („Записи для малоросійської історії”, рукопис зберігається в ЦНБ ім. В.Вернадського АН України), видав 1803 1 1805 свої записи народних дум, 1808 склав словник „Про Малоросію. Про стародавні звичаї малоросійські, про службу військову і цивільну, про чини й посади чиновників. За алфавітом” (вперше опублікував у „Киевской старине”, 1894, № 7-9; вперше в Україні почав запроваджувати систему полезахисних лісосмуг. Грунтовним є його дослідження „Про первісних жителів Малоросії обох берегів Дніпра і берегів Чорного та Азовського морів” (1812, не опубліковано); перекладав з франц. мови, спілкувався з М.Гоголем, В.Каністом тощо.
ЛОМИНСЬКИЙ Федір Іванович /н. 20. 01. 1856, Київ - + 30. 11. 1927; там само й поховано/- укр. гістолог, професор з 1905. Закін. Київ. ун-т 1882; на катедрі того ж ун-ту працював з 1891, з 1921 – Київ. мед. ін-ту; 1905 – 24 – зав. кафедрою. Праці Л. присвяченні вивченню паразитизму мікробів, питанням цитології (зокрема, дослідженню внутрішньоклітинних канальців тощо). Л. уперше (1882) помітив здатність нервових клітин до поділу, описав (1884) явище нейронофагії (поглинання ушкоджених нейронів лейкоцитами).
ЛОПАТИНСЬКА (Кравчуківна) Філомена Миколаївна /н. 1873, Чернівці - + 26. 03. 1940, Одеса; поховано там само/- укр. співачка (сопрано), 1890 вступила до укр. театру „Руська бесіда” у Львові; муз. освіту здобула у Львів. консерваторії; 1896 – 1914 співала на сценах польс. та нім. опери у Львові й Чернівцях; 1915 – 16 – у трупі „Тернопільські театральні вечори”, 1916 – 18 – у „Т-ві укр. артистів”, 1919 – 23 – у різних галицьких та буковинських трупах; у середині 1920-х рр. переїхала до Рад. України, та через хворість виступати на сцені вже не могла.
ЛОПАТИНСЬКИЙ Лев-Зеновій Васильович /пс. і крипт. – Вел. Йикснитапол, Наколесник, Зенон Наколесник, Л.Л., Лев. Л., Лев Л-ий; н. 29. 02. 1868, Львів - + листопад 1914; поховано?/- укр. письменник і театральний діяч. Навч. у Львів. ун-ті і 1891 - 92 у Віден. консерваторії, 1890 – 98 – актор Руського нар. театру (1896 – і 1898 – його керівник). Працював 1907 11 адвокатом у Самборі, Чорткові, Копичинцях. Був редактором газет „Руслан” (1898 – 1907) і 2Буковина” (1911 – 14); під час 1-ї світової війни – хорунжим Укр. січових стрільців; загинув у бою. Написав низку п'єс на теми з життя міста і села, про еміграцію за океан тощо. Перекладав на укр. мову окремі твори Бйорсона та Гуцкова.
ЛОПАТИНСЬКИЙ Лев Григорович /н. 18. 01. 1842, м. Долина, тепер Івано-Фр. обл. - + 21. 08. 1922, Баку, Азербайджан; поховано там само?/- укр. філолог, дослідник кавказьких мов. Закін. 1869 Львів. ун-т, видав надрукований фонетичним правописом „Народний ккалендар на 1865 рік”, наприкінці 1860-х рр. виїхав до Росії, працював на пед. роботі в Новгород-Сіверському, Києві, Уфі та ін. містах; надрукував низку статей про кавказькі мови, перекладав з чеської на укр.
ЛОПАТИНСЬКИЙ Фавст Львович /н. 1899, Львів - + 1937 загинув у часи сталінсько-беріївського терору; поховано?/- укр. актор, режисер театру й кіно, син Л.В. і Ф.М. Лопатинських; 1914 вступив до театру „Руська бесіда” у Львові, 1915 – 16 грав у трупі „Тернопільські театральні вечори”, був одним з фундаторів театру „Березіль”; 1926 – 33 – кінорежисер на Одес., згодом – на Київ. кіностудіях.
ЛОПАТИНСЬКИЙ Феофілакт /н. 2-а пол. 17 ст. - + 06. 05. 1741 на „своєму подвір'ї, Петербург; поховано там само, могила в цвинтарній Лазаревській церкві Олександро-Невського монастиря/ - укр. церковний діяч, педагог. Навч. у Києво-Могилянській академії і за кордоном, був префектом, ректором Моск. духовної академії 14 років, потім архімандритом Чудового монастиря (в моск. Кремлі); ворогував з Феофаном Прокоповичем, який брав уч. у держ. перевороті, був тонким політиком, пристосуванцем, любив первенствувати й не терпів компаньйонів; за виступи проти лютеран Бірон переслідував його, діло дійшло до тортурів; коли Бірона було скинено, цариця Єлизавета вернула Л. сан, але він помер на другий рік. В УРЕ не представлено.
ЛОПАТИНСЬКИЙ Ярослав Йосипович / н.19. 08. 1871, м. Долина, тепер Івано-Фр. обл. - + 14. 01. 1936, с. Гологірки, тепер Золочів. р-ну Львів. обл.; поховано там само/- укр. композитор. Закін. мед. ін-т (1898, Відень, Австрія), навч. музики у Львові й Відні. Автор кількох опер, написав бл. 100 романсів тощо.
ЛОРЕР Микола Іванович /н. 1795, Херсонщина - + травень 1873, Полтава; поховано там само/- декабрист. Брав уч. у походах рос. армії в Європу (1813 – 14), навесні 1824 вступив до Північного т-ва декабристів, 4 січня 1826 заарештовано в Тульчині й засуджено на 12 років каторги, яку відбував у Нерчинських руднях (тепер Читинська обл. РФ), з 1832 жив на поселенні в Кургані, з 1837 – рядовий у Тенгінському полку на Кавказі. Після виходу у відставку займався літ. діяльністю. Автор „записок декабриства” (М., 1931).
ЛОСЕНКО Антін Павлович /н. 10. 08. 1737, м. Глухів, тепер Сум. обл. - + 04. 12. 1773, помер майже з голоду, Петербург; поховано там само/- видатний маляр і педагог укр. походження, яскравий представник класицизму, академік петер. АМ з 1770, директор цієї ж академії з 1772; з 1753 навч. малярства в І.Аргунова, а з 1759 – у петерб. АМ, 1760 – 65 з перервою навч. у Парижі, 1766 – 69 працював у Римі; портрети, історичні полотна.
ЛОСИЦЬКИЙ Михайло Павлович /н. 1-а пол. 17 ст. - + після 1670, Густинський монастир, біля Прилук на Чернігівщині, який тепер дуже зруйновано, давні поховання та їхні сліди зникли/- ієромонах Густинського монастиря; 1670 написав чи переписав Густинський літопис. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЛОТОЦЬКИЙ Антін Львович /пс. і крипт. – А.Вільшенко, Лотан, Тото-Долото, А. Бей та ін.; н. 13. 01. 1881, с. Вільховець, тепер Бережанського р-ну Терноп. обл. - + 28. 05. 1949, Львів; поховано 30. 05. 1949 там само, 51-е поле Личаківського цвинтаря, дерев'яний хрест, металева огорожа/- укр. письменник, син Л.А.Лотоцького. Закін. Львів. ун-т, працював учителем гімназії у м. Рогатині (тепер Івано-Фр. обл.). Під час 1-ї світової війни перебував у лавах Січових Стрільців. Редагував стрілецький часопис „Вісник „Пресової квартири” УСС”, „Самопал”, „Червона калина”, співробітник журналу „Світ дитини”. Автор літ. обробок нар. казок, легенд, історичних переказів та оповідань для дітей і юнацтва. Л. написав „Історію України для дітей” (1934), перекладав.
ЛОТОЦЬКИЙ Лев Антонович /пс. Лео Буш; н. 01. 01. 1850, с. Тростянець, тепер Бережанського р-ну Терноп. обл. - + 21. 10. 1926; там само й поховано/- укр. письменник, батько Антона Львовича Л. Закін. учит. семінарію, вчителював у селах Бережанщини. Перші твори опубл. у нім. пресі (1870 – 80-і рр.?), друкувався в журн. „ЛНВ”, тижневику „Неділя”, зб. „Для всіх” та ін.
ЛОТОЦЬКИЙ Олександр Гнатович /пс. і крипт. – О.Білоусенко, Линовецький, Чорноморець, Любенький, О.Л-ий та ін.; н. 1870, с. Бронниця, тепер Могилів-Подільського р-ну Вінн. обл. - + 22. 10. 1939, Варшава, Польща; поховано там само/- укр. громад.-ккультурний і держ. діяч, видавець, письменник, публіцист, чл. НТШ у Львові, один з фундаторів вид-ва „Вік”, міністр віросповідань у 2-у кабінеті Лизогуба, посол УНР у Царгороді (1919), один з творців Укр. автокефальної православної Церкви. Професор Укр. ун-ту в Празі, директор Укр. наук. ін-ту у Варшаві. Автор праць з історії церковного права, спогадів „Сторінки минулого” (т. 1 – 3, Варшава, 1932 – 34). Закін. 1895 Київ. духовну академію, належав до київ. „Старої громади”, Т-ва укр. поступовців, протягом 1900 – 17 жив у Петербурзі, працював у Контрольній палаті, 1917 - - губернський комісар Буковини, потім – генеральний писар, 1918 – держ. контролер. Автор зб. оповідань і дослідницьких праць з українознавства.
ЛУБЕНЕЦЬ Тимофій Григорович /н. 21. 02. 1855, м. Кролевець, тепер Сум. обл. - + 14. 04. 1936, Київ; поховано там само?/- укр. педагог і діяч укр. нар. освіти. 1873 закін. земську учит. семінарію; спочатку вчителював у сільських школах на Чернігівщині, з 1883 викладав у 1-й київ. гімназії, з 1889 – інспектор, пізніше директор нар. уч-щ; дббав про розвиток ідей К.Д.Ушинського, принципу народності у навчанні. Автор понад 40 наук. праць і посібників.
ЛУБЕНСЬКИЙ Микола Степанович /н. 1894, с. Мачухи, тепер Полтав. р-ну Полтав. обл. - + після 1969; поховано?/- один з ветеранів самодіяльного мистецтва України, засл. артист УРСР, навч. самотужки. Юнаком працював за конторщика Управління залізниць в Армавірі й співав у хорі укр. муз.-драм. театру, згодом скінчив Київ. консерваторію; 1969 святкував 75-ліття в Київ. палаці піонерів, де керував хором „Орлятко”. В УРЕ не представлено.
ЛУБЕНСЬКИЙ (Любенченко) Степан /н. 2-а пол. 17 ст. - + 1-а пол. 18 ст., Київ; поховано там само, могила, ймовірно, в Києво-Печерській лаврі, але тепер давні поховання зліквідовано/- укр. художник 18 ст. Автор розписів іконостасів в Успенському соборі Києво-Печерської лаври та Києво-Михайлівського монастиря.
ЛУГОВЦОВ Максим Власович /н. 30. 04. 1885, Юзівка, тепер м. Донецьк - +07. 06. 1956, Київ; поховано там само, могила на Новобайкоівому цвинтарі, ліворуч по гол. алеї/- укр. учений-металург, академік АН України з 1939, заслуж. діяч наук України з 1945. Закін. 1916 Катеринослав. ін-т гірничий; працював інженером на заводах, 1939 був директором Ін-ту чорної металургії АН УкраїниЮ плідно поєднував наук. діяльність з практикою.
ЛУЖНИЦЬКИЙ Григор Леонідович /пс. – Маріям, Л.Нигрицький, Б.Полянич, П. Корнич, С.Ордівський; н. 27. 08. 1903, Львів - + 03. 03. 1990, с. Сіннемінсон, шт. Нью-Джерсі, США; поховано там само/- укр. письменник, літературознавець, перекладач і публіцист, дійсн. чл. НТШ у США з 1950. Навч. 1921 – 22 в Укр. підпільному ун-ті у Львові та ун-ті ім. Граца (Австрія). Закін. Карлів ун-т (Прага), 1927 повернувся до Львова, тоді ж став чл. НТШ у львові, 1927 – 31 був редактором журн. „Поступ”, літ. редактором газ. „Новий час”, вид-ві „Українська преса” (львів), 1939 викладав укр. мову в єврейській гімнпазії, 1940 – 41 – співробітник Відділу суспільних наук АН УРСР у Львові, 1944 виїхав до Австрії, де 1946 – 49 викладав укр. та польс. мови в ун-ті Граца. 1949 емігрував до США, жив у Філадельфії, де 1950 – 57 був співредактором, згодом – гол. редактором газ. „Америка”, 1958 – 67 – професор укр. л-ри Пенсільванського ун-ту (Філадельфія), належав до літ. орг-ції „Логос”, Т-ва письменників і журналістів ім. І.Франка у Львові, літ. об'єднання „МУР”. Автор зб. поезій, п'єс, детективних повістей, лібрето, муз. комедій тощо.
ЛУКАШЕВИЧ Василь Лукич /н. бл. 1783 - + 04. 10. 1866, м. Бориспіль, тепер Київ. обл.; поховано там само?/- декабрист, походив з козацької старшини, з 1798 виховувався у Пажеському корпусі, з 1803 служив у Колегії закордонних справ, 1807 вийшов у відставку й оселився в м. Борисполі, заснував Переяславське повітове уч-ще, 1818 у Полтаві вступив до „Союзу благоденства”, притягався до слідства в справі декабристів; зівльнено з ув'язнення, у Борисполі був під наглядом поліції.
ЛУКАШЕВИЧ Іван /н. поч. 17 ст. - + 2-а пол. 17 ст., Львів; поховано там само?/- укр. художник, працював у середині 17 ст., чл. православного львівського братства, відомим є як майстер декоративних шпалер на полотні, т. з колтрин, які возив на продаж у м. Ясси (тепер Румунія).
ЛУКАШЕВИЧ Лука Іванович /кінець 1-ї пол. 17 ст. - + кінець 2-ї пол. 17 ст., м. Броди; поховано там само?/- укр. художник, син Івана Лукаша; його праці датуються 2-ю пол. 17 ст. Навч. у Львові в художника А.Кравза (1665), згодом працював у м. Бродах.
ЛУКАШЕВИЧ Платон Якимович /н. 1806, с. Березань, тепер смт Баришівського р-ну Київ. обл. - + кінець 1887; там само й поховано/- укр. фольклорист, етнограф, видавець, мовознавець, походив з поміщицької родини. Навч. у Ніжин. гімназії вищих наук (в одному класі з М.Гоголем). Закін. Рішельєвський ліцей (Одеса); поїхав за кордон, де зустрічався з чеськими вченими Гаенкою і Колларом, які позитивно вплинули на Л., і він, повернувшись в Україну, став збирати укр. нар. твори; 1836 видав зб. „Малоросійські та червоноруські думи й пісні”, де вміщено й перші записи дум від кобзаря Івана Стрічки; згодом уявив, що він філолог, написав безглузді розвідки, залишив ще й інші твори, але тільки зб. дум заслуговує на вдячність.
ЛУКИЧ Василь /див. Левицький Володимир Лукич; пс. і кгрипт. – Василь Левченко, Володимир Лукич, Василь Січовик, Онисим Миронюк, Домонтар, В.Лавров, Вол. Орлик, В.Л., Муха, Лев Кл.Г., Н. Срібномаренко, Станіславець та ін.; н. 02. 11. 09. 1856, с. Белзець, тепер Гончарівка Золочівського р-ну Львів. обл. - + 06. 10. 1938, м. Вишники, тепиер у складі Львова; поховано там само/- укр. культур.-громадський діяч, видавець, літературознавець, бібліограф; походив з родини священика. 1879 закін. юр. ф-т Львів. ун-ту; працював нотарем у Болехові, Стрию, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), з 1896 – у Винниках. Був одним з видавців і редакторів зб. „Дністрянка” (1876), „Антології руської” (1881), „Ватри” (1887) та ін. 1890- 97 – редактор „Зорі”, виступав зі статтями на літ. теми, видавав твори укр. письменників, з 1897 до кінця життя був нотарем у Винниках.
ЛУКОМСЬКИЙ Георгій Крескентійович /н. 1884 - + 1928, Берлін?; Поховано?/- укр. мистецтвознавець і архітектор-художник. Закін. архіт. Відділ Казанської худож. шк. 1903 і петерб. АМ 1915. Автор книг з питань укр. та рос. архітектури й мистецтва: „Батуринський палац, його історія, руйнуавння та рестварація” (1912), „Старовинна архітектура Галиції” (1915), „Старовинні садиби Харківської губернії” (1917) та ін. Брав уч. в організації Київ. музею зх. та счх. Мистецтва (1919), у 1920-х рр. виїхав за кордон, в останні роки свого життя жив у Венеції, Парижі, Берліні, влаштовував виставки й видавав книги з укр. та рос. мистецтва.
ЛУКОМСЬКИЙ Степан (Стефан) Васильович /н. 1701, м. Умань - + 1779, м.Прилуки, тепер Черніг. обл. ;поховано там само?/- укр. історик, походив з козацької старшини. Навч. у Київ. духовній академії, служив канцеляристом Генеральної військ. канцелярії (1731 – 35), сотником Прилуцьким (1735 – 47), Яготинської (1751 – 57), Переволочанської (1757 – 63) сотень. Автор „Зібрання історичного” (1770) – хроніки з історії України 15 – 16 ст., 1738 переклав укр. мовою щоденник С.окольського про придушення польс. окупантами селянсько-козацького повстання 1638 під проводом Д.Т.Гуні та Я.Острянина, 1770 – записки польс. мемуариства М.Титловського про польс.-турецьку війну 1620 – 21, доповнивши їх відомостями про події в Україні того періоду. Обидва переклади надруковано в додатку до літопису С.В.Величка.
ЛУНАЧАРСЬКИЙ Анатолій Васильович /н. 23. 11. 1875, Полтава - + 26. 12. 1933, Ментон, Франція; поховано в Москві, урну з прпахом умуровано в Кремлівську стіну з боку Красного майдану; захворів і помер, коли їхав в Іспанію діставали призначення на пост повпреда; в грудні 1967 у франц. місті Ментоні, побюлизу отелю „Ель Парадізіо” встановлено мемолріальні стелу з написом: „Тут жив і помер Луначарський Анатолій Васильович, соратник Леніна, мінімтр освіти, державний діяч, учений, письменник, друг Франції 1875 – 1933” Автор стели і барельєфа відомий франц. скульптор Габріель Лофай. На урочистому відкритті стели були присутні: мер Ментона Ф.Пальмеро, радник посольства СССР у Франції Ю.Дубінін, дочка Л. Луначарська/ - рос. літ. критик, письменник, рад. діяч, академік АН СССР з 1930 єврейського походження. Навч. у 1-й київ. гімназії, з 1892 – на революц. роботі, було ув'язнено, на засланні, жив за кордоном; 1905 вернувся до Петербурга, пізніше відстоював ідеї злиття релігії й соціалізму (богобудівництво). Після Лютневої революції повернувся до Росії. Написав бл. 30 п'єс, знав укр. мову. Його батько Василь Федорович Л. на пенсії жив на хуторі Супрунівка, поблизу Полтави, там помер і поховано після 1912; мати Олександра Яківна після 1887 з дітьми жила в Києві, де й померла, там і поховано. Дружина Наталія Розенталь жила в Москві, померла після 1965. В Л. були брати Платон, Яків, Микола.
ЛУНДІН Аксель Францович /н. 1886, Скокгольм, Швеція - + 1943; поховано?/- укр. кінорежисер, шведського походження. 1905 переїхав до Росії, 1910 – актор Петерб. драм. театру, згодом – трупи М.Синельникова в Харкові; в кіно почав зніматися 1912 (акціонерне т-во „Художній екран”). Після 1917 брав уч. у створенні кіновиробництва в Україні, був режисером на кінопідприємстві „Червона зірка”, працював режисером „ВУФКУ”, до 1928 поставив кілька фільмів, останні роки життя працював директором Горьковського драм. театру.
ЛУПАН Леонід Сильвестрович /н. 25. 10. 1915, с. Нестерівці, тепер Дунаєвецького р-ну Хмельн. обл. - + 16. 01. 1944 (УЛЕ: 16. 01. 1938), Каргопольський табір Архангельської обл. РФ; поховано там само/- укр. поет. Початкову освіту здобув у своєму селі, три роки навч. у Дунаєвецькій семирічці, 1933 його як кращого випускника Кам'янець-Подільського технікуму направляють до Київ. ун-ту, звідки його восени 1937 заарештовано енкевеесівцями й зхасуджено на 5 років таборів. Помер від пороку серця й сухот в активній формі, поступив на лікування 6 грудня 1943. Перші вірші опубл. 1931 у газуті „На зміну” та журн. „Піонерія”, товаришував з Олесем Гончаром, був знайомий з багатьма укр. письменниками. Стараннями історика В.Прокопчука і його дружини Тамари в селі відкрито меморіальний музей Л.. Див. про це в „ЛУ” за 18. 01. 1996.
ЛУПУЛ (Лупу) Василь /н. бл. 1600 - + 1661, Стамбул, Туреччина; поховано?/- господар Молдавії (1634 – 54), за походженням грек чи албанець, змолоду трудився торгівлею, в 30-х рр. 19 ст. прибув до Молдавії, пробився в правлячі кола князівства, став феодалом-землевласником, 1634 підкупом добився зміщення свого попередника й засів молавський престом. 1649 видав „Уложення” – перше зведенні молдавських законів, за допомогою Києво-Могилянської академії Л.відкрив у Яссах 1640 Слов'яно-греко-латинську академію, першу в Молдавії друкарню, де 1646 надруковано кодекс феодального права країни. Під час Визвольної війни укр. нар. 1648 наймав пропольську позицію, 1650 Б.Хмельницький зайняв Ясси й примусив Л. стати союзником, що скріпили шлюбом Тимофія Хмельницького з Розандою, дочкою Лю; 1653 Л. було скинено з престолу, він утік до Чигирина, та за зносини з поляками йому заборонили жити в Україні, звідки переїхав до Криму й хан видав його Туреччині, де Л. Ув'язнили, Після тривалого ув'язне ння Л. помер у фортеці.
ЛУФЕРА А. М. (? - ?; поховано на Новобайковому цвинтарі, , могила недалеко ві поховання прпофесора Володимира Б.Антоновича)- засл. діяч мистецтв УРСР, професор Київ. консерваторії; в УРЕ не представлено.
ЛУЦЬКИЙ-ВАНДГЕН остап /пс. і крипт.- О.Люнатик, Немирич, О. Л-ий, О-н Л-й та ін.; н. 08. 11. 1883, с. Луки, тепер Самбірського р-ну Львів. обл. - + 03. 10. 1941, табір поблизу м. Котласа, тепер Архангельська обл. РФ; поховано там само?/- укр. поет, критик, перекладач; походив з поміщицької родини, навч. у Празькому, Львів. і Краків. ун-тах. Брав уч. в укр. кооперативному русі в Гавличині, 1928 – 39 був начальним директором Ревізійного союзу укр. кооператорів, 1905 видав альманах „За красою” на вшанування Ольги Кобилснкьої, один з організаторів (1906) літ. групи „Молода муза”. Друкуватися почав з 1902 уперіодиці ( в т. ч. польс. і чес.) альмагнахах, зб. антології „Українська муза” та ін. Автор кількох зб. модерністських поезій; модернізм пропагував і в критичних статтях.
ЛУЧАКІВСЬКИЙ Володимир /н. 1839 - + 1903, Тернопіль? Поховано?/- укр. громад. діяч, тернопільський адвокат. В УРЕ не представлено.
ЛУЧАНСЬКИЙ П. /пс. Марченка Павла Семеновича; н. 1882, с. Лучка, тепер Лохвицького р-ну Полтав. обл. - + ? Харків?: Поховано?/- укр. поет, навч. удома самотужки, працював за електромонтера в Одесі, де надрукував першого вірша в газ. „Одесскій курьер”; на поч. 1930-х рр. жив у Харкові, хворів на сухоти. В УЛЕ не представлено.
ЛУЧИЦЬКА Марія Вікторівна /уроджена Требінська; н.16. 12. 1852, Золотонощина, тепер Черкас.обл - + після 1912; поховано?/- рос. письменниця, перекладачка, дружина укр. історика Івана Васильовича Лучицького (1845 – 1916); видала зб. перекладів скандинавських письменників, перекдажала Бйолрнсона, Ібсена, Лафлера тощо. Навчалась у Київ. ун-ті, де й здобула знання скандинав. Мов. В УЛЕ не представлено.
ЛУЧИЦЬКИЙ Борис Болеславович /н. 07. 02. 1906, станиця Усть-Медведицька, тепер м. Серафимович Волгоградської обл. РФ - + 06. 03. 1966, Чернігів; поховано там само/- укр. актор і режисер, нар. артист УРСР з 1954; походив з акторської родини. 1921 – 22 працював у те атрі міста Таращі Київ. обл. , 1933 – 60 – актор і режисер Ніжинського укр. драм. театру. З 1960 до смерті – в Чернігів. обл. муз. драм. театрі ім. Т.Шевченка.
ЛУЧИЦЬКИЙ Володимир Іванович /н. 02. 05. 1877, Київ - + 20. 10. 1949; там само й поховано, могила на Новобайковому цвинтарі/- укр. геолог і петрограф, академік АН УРСР з 1945, засл. діяч науки України з 1947, син І.В.Лучицького. 1899 закін. Київ. ун-т, очолював (1917 – 23) Укр. геологічний комітет, професор Київ. ун-ту (1913- 23 і 1945 – 49), Моск. гірничої академії (1923 – 30) та Моск. геологорозвідувального ін-ту (1930 – 41); 1941 – 45 провадив геологічгі дослідженні на Уралі; з 1947 – директор Ін-ту геологічних наук АН УРСР. Основні праці з петрографії ті мінералогії Укр. щита, стратиграфії докембрійських порід Сх. європейської платформи, гідрогеології і корисних копалин України. Склав гідрогеологічну та геологічну карти України.
ЛУЧИЦЬКИЙ Іван Васильович /н. 02. 06. 1845, Кам'янець-Подільський - + 22. 08. 1918, Київ; поховано?/ - укр. історик, чл.-кор. петерб. АН з 1908, походив з учит. родини; 1866 закін. Київ. ун-т, з 1877 – проф. цього ж ун-ту, з 1908 – Вищих жін. курсів у Петербурзі. Досліджував релігійні війни у Франції 16 ст., історію аграрних відносин та общинного землеволодіння в Зх. Європі і в Україні. Чоловік Марії Вікторівни лучицької, батько Володимира Івановича Л.
ЛУЧКОВИЧ Михайло /н. 1892 - + після 1930-х рр.; поховано?/- укр.-канадський громад. і політичний діяч. в УРЕ не представлено.
ЛУЧКАЙ (справж. – Поп) Михайло Михайлович /н. 19. 11. 1789, с. Великі Лучки, тепер Мукачів. р-ну Закарпат. обл. - + 03. 12. 1843, Ужгород; поховано там само/ - укр. мовознавець, церковний діяч, педагог, історик, найвизначніший представник нац. відродження закарпат. русинів-українців 1-ї пол. 19 ст. Ян Коллар у поемі „Дочка слави” назвав його ім”я серед 5-й найвизначніших діячів Слов,янщини (Обрдович, Добровський, Неєдли і Вук Караджич). Л. походив з багатодітної родини сільського дяка. Після закін. гімназії у Великому Варадині навч. у Відні, де його вчителями були такі видатні філологи, як Копітар, Добровський та ін. 1816 його висвячено на священика. Короткий час був парохом у рідному селі, а з 1818 – архіваріусом і бібліотекарем Ужгородської єпархії; влітку 1812 був нотарем нар. собору в Мукачеві, 1829 – 30 – священиком у каплиці князя Бурбона в Італії; повернувшись додому, був парохом в Ужгороді та інспектором церковних шкіл; при своїй парафії заснував зразкову шк. з укр. мовою викладання. Найголовнішим друкованим твором Л. була „Граматика слов,янської мови і нарччя малоруського, ще нині живого в горах карпатських”. Це перша граматика цервковнослов,янської й укр. мов на Закарпатті, грамататика, якою, якою ціле покоління закарпатських русинів-українців вивчали рідну мову. Друга велика праця Л. - шеститомна „Історія карпатських русинів”, написана, як і його граматика латин. мовою. Це перша історія закарпатських русинів-украхнців з найдавніших часів до 30-х рр. 19 ст. Праця охоплює 1437 стор. Але її видано астково лише після 2-ї світової війни.
ЛУЧУК Володимир Іванович /н. 27. 08. 1934, с. Матча на Холмщині, тепер Польща - + 24. 09. 1992, Київ; поховано у Львові/ - укр. поет, перекладач, громад.-культурний діяч, походив з селян. родини. Навесні 1945 разом з батьками переселено в Україну. Закін. філфак Львів. ун-ту (1958) та аспірантуру; працював у редакціях газ. „Ленінська молодь”, журн. „Жовтень”, відповідальним секретарем Т-ва охорони пам”яток історії і культури, зав. відділом рукописів Львів наук. б-ки ім. В.Стефаника АН України. Дебютував 1955 віршами та перекладами. Відтоді вийшло чимало книжок, перекладів зі слов”янських л-р, статей і нарисів на л-ні теми. Коли стала можливість заснувати у Львові т-во „Холмщина”, був його дійсним членом. Писав чимало гарних віршів для дітей.
ЛЮБИМЕНКО Володимир Миколайович /н. 04. 01. 1873, с. Вейделевка, тепер Валуйського р-ну Бєлгород. обл., РФ - + 14. 09. 1937, Ленінград, тепер С.-Петербург; поховано там само/- укр. ботанік, чл.-кор. АН СРСР з 1922, акад. АН України з 1929. Закін. Петерб лісовий ін-т 1898 і Петерб. ун-т 1902. Працював у Франції (1903 – 08); у Нікітському (1908 – 13) і (1914 – 37) – в Петроградському (Ленінградському) ботан. садках (з 1931 – Ботан. ін-т АН СРСР; викладав у Ленінград. ун-ті та ін. навчальних закладах; створив фізіологічні лабораторії в Києві й Харкові. Праці Л. присвячено питанням фізіології рослин, зокрема утворенню хлорофілу в рослинах, дослідженню фотосинтезу тощо. Він вперше відзначив наявність хім. зв”язку між білками й хлорофілом у живій пластиді, висунув гіпотезу живлення рослин від хемосинтезу до фирсинтезу.
ЛУШПИНСЬКИЙ Олександр /н. 1878 - + 1944; поховано?/- укр. архітектор. 1904 закін. Львів. Політех. ін-т, де вчився в І.Левинського. Працював у стилі укр. модерну із застосуванням стилізованих прийомів нар. дероев”яної архітектури, Споруди у Львові: будинок т-ва „Дністер” (тепер 7-а поліклініка), в співавторстві, 1908), бурса Нар. дому (тепер середня шк., 1907), санаторій (1909), буд. укр. муз. т-ва ім. М.Лисенка (1904 -16). Л. виконав зарисовки пам”яток дерев”яної нар. архітектури, видав альбом малюнків „Дерев”яні церкви Галичини 16 – 18 ст.”
ЛУШАН Денис Андрійович /н. 1914, с. Мануїльське на Хмельниччині - + раптово 1969, м. Рівне?; Поховано?/- начальник Управління культури Рівненської обл. Закін. початкову шк. й пед. уч-ще; з 1962 очолював Рувненське управління культури; багато зрорбив для піднесення діяльності клубів, б-к, мистецьких закладів. В УРЕ не представлено.
ЛЮБАРСЬКИЙ-ПИСЬМЕННИЙ Євген /н. 1888 – 1919 убито більшовиками; поховано?/- укр. громад. діяч. В УРЕ не представлено.
ЛБИНСЬКИЙ Микола /н. 1891 - + після 1937 загинув у сталінсько-беріївських катівнях; поховано?/- укр. громад.-політичний діяч, чл. Центральної Ради, педагог, доцент; у 20-х рр. активно працював як лектор-українізатор, був чл. лекторського бюро, як чл. укр. мирної делегації в Бресті підписав мир між УНР і т. з. центральними державами, 1918 – міністр закордонних справ у кабінеті В.Голубовича, працівник Ін-ту наук. мови при ВУАН. В УРЕ не представлено.
ЛЮБИСТОК Григорій Михайлович /н. бл. 1700 - + після 1740, Лубенщина Полтав. обл.; поховано?/- укр. бандурист, 1730 Л. з України перевезли до Петербурга, де він був музикантом при дворі цариці Єлизавети Петрівни; 1731 утік з Петербурга, та його було повернуто до царського двору; 1749 йому надано дворянство й чин полковника; згодом він купив землю на Полтавщині близько Лубен, де й жив до смерті.
ЛЮБЛІНСЬКИЙ Юліан Казимирович /справж. – Мотошнович; н. 06. 11. 1798, с. Люблинець, поблизу м. Новгород-Волинського - + 26. 08. 1873, Петербург; поховано там само/- один із засновників т-ва „Об”єднаних слов”ян”, декабрист, походив з дворянської родини, 1819 – 22 навч. у Варшав. ун-ті. За уч. у студент. орг. „Союз вільних поляків” вислано на Новгород-Волинська під нагляд поліції. 1823 разом з братами А.І. та П.І. Борисовими заснував т-во „Об”єднаних слов”ян”. Заарештовано 1826. Перебував на каторзі й поселенні в Сибіру. Після 1857 повернувся й жив у Петербурзі. При царському дворі числився з таким титулом: „Дворя Ея императорськаго Величества специальный музики тенерист и россійский дворянин”.
ЛЮБРАВСЬКИЙ Петро Михайлович /н. 2-а пол. 18 ст. - + після 1818, Харків; поховано там само/- укр. філософ, психолог і педагог 1-ї чверті 19 ст., 1808 закін. Харків. ун-т, викладав у гімназії в Харкові, був чл. Харків. наук. т-ва, належав до вчених, що групувалися навколо Т.Осиповського і з матеріалістичних позицій велик боротьбу проти ідеалізму. Розроблюючи питання теорії пізнання й послідовності, обгрунтував принципи матеріалістичного сенсуалізму. Пропагував патріотичні ідеї любові до вітчизни, до її культури.
ЛЮБОМИРСЬКИЙ Григорій Львович /н. 13. 02. 1865, Васильків, тепер Київ. обл. - + 14. 02. 1937, Київ; поховано там само/- укр. музикознавець, педагог, композитор. Навч. у Моск. та Петерб. консерваторіях, з 1891 – викладач муз. теорії, з 1904 – в Муз.-драм. шк. М.Лисенка в Києві; з 1918 – професор Муз.-драм. ін-ту ім. М.Лисенка з 1934 – Київ. консерваторія). Автор науково-теоретичних досліджень і підручників.
ЛЮБЧЕНКО Аркадій Панасович /н. 07. 03. 1889, с. Старо-Живастів Уманського повіту,тепер Черкас. обл. - + 25. 02. 1945, м. Бад-Кіссінген, Німеччина; поховано там само/- укр. письменник. Навч. 1912 – 18 у Сквирській гімназії, належав до „Гарту”, один з фундаторів ВАПЛІТЕ (1925 – 28), чл. літ. орг-ції Пролітфронт (1930–31). Співпрацював у журн. „Вапліте”, „Пролітфронт”, альман. „Літературний ярмарок”. Перебував в окупованому Харкові, працював у газ. „Нова Україна”, з посиленням гестапівського терору проти укр. діячів 1943 утік до Львова, де був заарештований фашистами. Звільнено 1944, виїхав до Німеччини. Автор зб. лір. Новел „Буремна путь” (1926), повісті „Образа” (1927) та „Земля гориить” (1933). Повісті в новелах „Вертеп” (1929); перекладав з франц. л-ри.
ЛЮБЧЕНКО Микола Петрович (див. Кость Котко).
ЛЮБЧЕНКО Панас Петрович /н. 02. 01. 1897, м. Кагарлик, тепер с-ще міськ. типу Київ. обл. - + 29. 08. 1937 разом з дружиною і дітьми вбито енкаведистами на дачі в Святошині Київ. обл.; поховано?/- держ. і парт. діяч УРСР. Походив з бідняцької родини, в революц. русі з 1913; Київ. військово-фельдшерську шк. закін. 1914, до партії „боротьбистів” належав з 1918, а з березня 1920 – у лавах КП(б(У; 1920 21 – секретар Київ. губкому КП (б)У, заступник начальника політвідділу 2-ї кінної армії, голова Чернігів. губвиконкому, голова правління Спілки сільськогосподарської кооперації УРСР, голова Київ. окрвиконкому, 1927 – 34 – секретар ЦК КП (б)У, одночасно – перший заст. голови Раднаркому УРСР, з 1934 – голова Раднаркому УРСР, чл. Політбюро ЦК КП(б)У; була версія про Любченкове самогубство. Але його небіж по братовій лінії Юрій Олександрович Л., щзо живе й працює в Москві, стверджує, що Любченків садівник, заховавшись у кущах, на власні очі бачив, як до Любченкової дачі в неділю годині о 10-й під”їхали дві криті машини, з них швидко вискочили енкаведисти, оточили всі будівлі, розставили пости на стежках, біля воріт. У будинок, де перебувала Любченкова родина, , та ще племінниця, яка приїххала складати вступну іспити до консерваторії, забіігло кілька чоловік з пістолетами – почулися пострілию Операція зайняла не більше п”яти хвилин. Потім енкаведисти перевірили всі закутки дачі, сіли в машини й поїхали. Переляканий садівник утік з дачі й більшк там не з”являвся. Тільки під час хрущовської відлиги наважився розшукати Любченкового брата Олександра Петровича, який помер у Києві 1980, й розповів йому цю трагедію. А вже Олександр Петрович розповів своєму синові Юрію, який живе й працює в Москві. Отже, злочинцям не вдалося приховати свого звірства. Вони нам є відомими.
ЛЮДКЕВИЧ Станіслав Пилипович /н. 24. 12. 1879, м. Ярослав, тепер Польща - + 10. 09. 1979, Львів; поховано там само/- укр. композитор, фольклорист, музикознавець-педагог, нар. артист СРСР з 1969. Закін. філософський ф-т Львів. ун-ту 1901, теорію композиції вивчав самотужки, а також у композитора М.Солтиса (Львів), потім на музикологічному ф-ті Віден. ун-ту, де 1908 здобув ступінь доктора музикознавства. 1905 – 07 редагував журн. „Аристичний вісник”. Один з організаторів Вищого муз. ін-ту М.Лисенка у Львові, 1910 – 15 - його директор. Після вересня 1939 – професор, зав. кафедрою теорії і композиції Львів. консерваторії. Він – автор симфоній, опер, кантат, пісень тощо.
ЛЯМБЛЬ Душан Федорович /н. 17. 12. 1824, Чехія - + 25. 02. 1895, Варшава, Польща; поховано там само/- укр. анатом і терапевт, з походження чех. Закін. мед. ф-т Празького ун-ту 1849; у 1856 – 60 – викладач того ж ун-ту, 1860 – 71 – професор кафедри нормальної анатомії Харків. ун-ту, з 1871 – професор кафедри терапії Варшав. ун-ту. Праці з питань анатомії, гістології, патології, клінічної медицини тощо. 1871 Л. обрано почесним чл. Харків. мед. т-ва.
ЛЯНИЦЬКИЙ (Ляневич) Олександр /н. 1-а пол. 17 ст., Галичина - + після 90-х рр. 17 ст., Львів; поховано?/ - укр. аляр 2-ї пол. 17 ст., працював у Львові. В 90-х рр. створив іконостас для каплиці Трьох святителів у Львові, а також настінні розписи в будинку М.Красовського (вул. Бляхарська) у цьому ж місті; ікона „Зціле ння”, портрети М.Красовського та А. Красовської (бл. 1714) зберігаються у Львів. істор. музеї.
ЛЯНЦКОРОНСЬКИЙ Предслав /н. 2-а пол. пол. 15 ст. - + 1531; поховано?/- ст- ароста Хмільницький, з роду укр.-литовських феодалів, служив у війську князів Острозьких, очолював загони укр. козаків під час походів проти татар 1516 під Акерман (тепер м. Білгород-Дністровський) та проти турків 1528 під Очаків.
ЛЯНЦКОРОНСЬКИЙ Станіслав /н. поч. 17 ст. - + 1657; поховано?/- гетьман коронний, з роду укр.-литовських феодалів; під час Визвольної війни 1648 – 54 керував військом 1651, яке воювало проти козаків під Красним, під Вінницею; те військо зазнало поразки від запорожців, очолюваних Іваном Богуном.
ЛЯСКОРОНСЬКИЙ Василь Григорович /н. 06. 01. 1860 (24. 12. 1859), м. Золотоноша Полтав. губ., тепер Черкас. обл. - + 01. 01. 1928, Київ; поховано там само, могила на Лук”янівському цвинтарі, напис: „профессор Григорьевич Ляскоронский. Родился 1859 г., скончался 1 января 1928 н. н/ст.”/- укр. історик та археолог, 1885 закін. істор.-філолгічний ф-т Київ. ун-ту; приват-доцент Моск. (1903 – 07) і Київ. (1907 – 09) ун-тів, 1909 – 22 – професор Ніжин. істор.-філологічного ін-ту. Розробляв питання історричної географії, нумізматики, історичної топографії тощо. В УРЕ не представлено.
ЛЯСКОРОНСЬКИЙ Сильвестр /н. бл. 1700 - + 08. 05. 1754, Київ; поховано імовірно у Видубицькому монастирі, оскільки після 1751 там жив, але слідів могили тепер не видно/- укр. письменник-драматург і церк. діяч. Закін. Київ. духовну академію, потім тут же працював учителем, з 1729 викладав піїтику, з 1741 по 1744 був настоятелем Святодухівського монастиря у Вільні, з 1745 – архімандрит Благовіщенського монастиря у Вільні, з 22 січня 1740 – орхімандрит Києво-Братського монастиря до 29 листопада 1751;ректор Київ. духовн. академії. Автор великої трагікомедії „Образ страстей міра сего” (1729), що є переробкою анонімної драми „Царство натури людской” (1698).
ЛЯХОЦЬКИЙ Антін Михайлович /пс. – Н.Кузьма, Олександр Куртієв; н. 1853, Житомир - + 24. 04. 1918, Лозанна, Швейцарія; поховано?/- укр. громад.-культурний діяч, видавець. Початк. освіту здобув і поглиблював знання самотужки. Працював у київ. повітовому суді, 1876 заарештовано за зв”язки з революц. молоддю, утік з в”язниці, жив у Галичині, де зблизився з І.Франком, М.Павликом, а 1877 разом з ними його було заарештовано за поширення соціалістичних ідей; рік сидів у тюрмі в Кракові. Виправдано на судовому процесі 1878, емігрував до Швейцарії. У Женеві встановив контакти з М.Драгоманович, поділяв його погляди, обстоював ідею автономії України. 1905 і 1915 обирався головою „Української громади” в Женеві. У вільній безцензурній укр. друкарні в Женеві, заснованій М.Драгомановим, працював як укладач і видавець політичних, публіцистичних і літературно-художніх творів укр. і рос. письменників. Велика заслуга Л. у виданні праць М.Драгоманова („Політичні пісні українського народу 18 – 19 ст”, ч. 1 – 1883; ч. 2 – 1885), збірників „Громада” (1878 – 79 і 1882), творів Т.Шевченка („Кобзар”, 1878; „Кобзар”, кн. 1-2, 1881; „Поезії Т.Г.Шевченка, заборонені в Росії”, 1890), роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” П.Мирного, повісті „Вихора” М.Павлика (обидва 1880) та ін. Усього за уч. Л. видано понад 100 книжок укр. та рос. мовами. Автор кількох оповідань мемуарного характеру: „Василь Хведорович”, „Нуууухим Шкловськ ий”, „Шампанське”, „Сстепан Прокопович Очковський” (усі неопубл.). В.Ленін згадував „Кузьму” в своїх листах.
ЛЯШЕНКО Лука Іванович /н.31.10 (12.11) 1889, с. Житне, тепер Роменського рн-у Сумс. обл. - + 01. 12. 1976, Київ; поховано там само/- укр. письменник, кінорежисер. 1930 закін. Київ. муз.-драм. ін-ти ім. М.Лисенка (тепер Київ. ін-т театр. мист.- ва. Працював актором (знімався в кінофільмах „Земля” О.Довженка (1930), „Останній порт” (1935) та ін.; режисером на Київ. кіностудії ім. О.Длвженка. Автор зб. оповідань і повістей „В заметах” (1930), „Оповідання” (1932), „Юлискавиця темної ночі” (1965, про Г.Сковороду), „Льодяний музикант” (1966), „Дивосил” (1970) та ін.
ЛЯШКОВСЬКИЙ Пилип Георгійович /н. бл. 1600, Львів? - + 1642; там само й поховано?/- укр. лікар, один з перших укр. докторів медицини; його батько був чл. Львівського братства й активно сприяв розвиткові освіти. Диплом доктора медицини Л. здобув 1642 у Падуанському ун-ті (Італія). Написав віршовану „Похвалу” тогочасному укр. громад. діячеві Григорію Кирницькому й закликав його по закінченні Падуанського ун-ту повернутися в Україну, на береги Дніпра і Чорного моря.
